Пізнавальне змістовне читання

АБИ МИР І ДРУЗІ БУЛИ РАЗОМ,

або молодь знає, чому про «Цуцика» читає…

Життя України літературної цікаве особливо тоді, коли замість сучасного «продаваємого чтива» з являються вагомі і змістовні здобутки. І прикладом тому є те, що Полтавський письменник Віталій Запека презентував в Запоріжжі новий антивоєнний роман “Цуцик”. (https://tv5.zp.ua/news/poltavskij-pismennik-vitalij-zapeka-prezentuvav-v-zaporizhzhi-novij-antivoyennij-roman-tsutsik/). До речі, за даними телекомпанії TV 5 (Запоріжжя, 25.11. 2019) письменник Віталій Запека — один із ста кращих фотографів України, а його короткі проникливі оповідання про війну не лишають байдужими все більше людей. Полтавський письменник Віталій Запека презентував новий антивоєнний роман «Цуцик» — розповідь про війну очима собаки.

Цю книгу розкупили за лічені дні, як і фотоальбом «Батальйон Полтава”. Професійний фотохудожник та письменник Віталій Запека створив історію про життя батальйону, де служив сам автор. Це невигадані історії людей, з якими зустрівся на війні. Ця книга написана на основі реальних подій, але має особливість — розповідь ведеться від третьої особи — маленької собачки.

Про те, через що довелося пройти на фронті, Віталій Запека розповідати не хоче. Говорить: усе описав у своїх творах. Але зізнається, до того як почав писати роман «Цуцик», пообіцяв собі ніколи більше не підіймати тему війни. Віталій Запека був на війні більше трьох років. Каже — разом зі зброєю завжди носив з собою фотоапарат і знімав усе, свідком чого ставав. Передусім — бойових побратимів, які щодня дивилися в обличчя смерті.

Про мир наперекір війні?

За відгуками читачів (https://chytay-ua.com/blog.php?id=826) у цілому цей роман про події на Сході України, але за жанром його визначено як антивоєнний, тому що в основі — люди та людяність, радість життя та біль втрат очима собачати, що з’явилося на світ під час війни, росте та пізнає світ з усіма його небезпеками та принадами. Хвиля неймовірно щемких відчуттів накриває протягом читання твору від першої сторінки і до останньої. Читаєш — і переживаєш за цуценя, що втрачає спочатку маму, а потім людську сім’ю, співчуваєш, з кумедних моментів смієшся, а моментами не стримуєш сльозу, бо є й трагічні сторінки.

Автор три роки був на українсько-російській війні (добровольцем у складі батальйону спецпризначення «Полтава»), тому твір не тільки до болю зворушливий, а й правдиво описує життя військових на позиції, поведінку, думки, долі багатьох. Жорстока війна показує через відчуття та сприйняття песика світлих людей, що трапляються йому на шляху. Також йдеться про друзів, яких він самовіддано захищає, та чужинців, що приносять горе.

В окремих описаних подіях брав участь безпосередньо сам автор, багато персонажів мають реальних прототипів. У передмові вказано, що роман присвячено Юлії Угнівенко, дівчинці з села Кряковка Луганської області, котра загинула від російських «градів» разом з усією своєю сім’єю, волонтерам Дніпровського госпіталю та собакам на війні (перелічено понад сто імен-позивних реальних тварин, що «в строю ЗСУ»). Треба відзначити, що книга мала неймовірний успіх на Книжковому арсеналі у ветеранському наметі. Також житомирське видавництво вже оголосило, що подаватиме цей антивоєнний роман на премію «Книга року «Бі-Бі-Сі», а також на Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Іще кілька слів про самого автора. Віталій Запєка у цивільному житті професійно займався фотосправою. І на війні фотоапарат входив в його бойовий комплект. Зробив понад 10 тисяч знімків, чимало яких тепер зберігаються в історичних архівах України з приміткою: «Зберігати довічно».

Цікавими для читачів будуть книги В.Запеки «Батальйон «Полтава». Роки війни. Фото та розповіді», тритомник «Слово про війну», де надруковано багато його оповідань як важливе джерело інформації про те, що відбувається на зраненому Сході нашої країни, з перших вуст. В соціальній мережі «Фейсбук» є тематична сторінка «Книжки В.Запеки».

Напевно, молодь знає, чому цей роман читає?

Ми з гуртківцями теж не оминули увагою цю тему. Бо цей антивоєнний сюжет роману передає те, що пережив сам автор. Він не хоче багато говорити про війну. Напевно, автор, як і кожен з нас, мріє і думає про те, АБИ МИР І ДРУЗІ БУЛИ РАЗОМ…

Своїми особистими враженнями від прочитаного ділиться учасниця гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5 м. Харкова ЕЛІНА ДРОБКО:

― «Цуцик» ― це дуже цікава книжка. У ній розповідається про пригоди цуцика, про те, як він боровся за своє життя та за життя своєї стаї, хоч вони й не були собаками. Його мати та цуценята померли від вовків. Песику вдалося втекти, випадково потрапивши в річку. Цуцик блукав по селу, шукаючи собі притулку. Врешті він оселився в людей. Я раджу прочитати цю книгу та дізнатися, що було далі. Після прочитання книги в мене було дуже багато вражень та думок. Сюжет написаний від імені собаки, про людську породу. Саме про людей. Кожне зі слів «Цуцика» то є правда. (підкреслене убрать)

― А чи можеш навести найщиріші думки, найбільш вражаючи думки, цитати з тексту цього твору? ― запитую у Еліни як молодої читачки.

― Так, ось послухайте. «Грім ― перше, що почуло цуценя в своєму житті. Бабахало майже постійно. Коли гучніше, коли слабше. Це були найперші звуки, які собача почало розрізняти.

― А що, на твою думку, хотів донести автор до сучасного читача? ― знову запитую у Еліни.

― Обов'язок понад усе. Цуцик не міг покинути Друга одного в цьому ворожому місці. В усьому світі в нього було тепер лише дві цінності: м'ячик та Друг. І все це повинно бути разом з ним.

Про відповідальність і правдивість у професії

Ось так, змістовне й осмислене читання достойних творів української сучасної літератури спонукає до подальших роздумів. Ми не ідеалізуємо сучасне життя, або нашу молодь, бо намагаємося у творчості не забувати про критичне мислення. Але цілком об’єктивно маємо зауважити, що формування соціально відповідальної людини і особистості відбувається цілком природно, без зайвого пафосу чи психологічного тиску. Колись давно про Елю деякі вчителі казали, що вона запізнювалася на шкільні уроки? Можливо, для когось в нинішніх реаліях умов карантину і самоізоляції тепер це стане спогадом із усмішкою? Але, переконаний, що для нас, дітей і дорослих, важливо спостерігати за процесом осмислення і переоцінки цінностей.

Ще задовго до початку карантину я говорив Елі та її мамі, що усе досить просто. У професії журналіста і письменника є сучасні риси особистості людини, від яких залежить авторитет митця, автора у суспільстві. Це, насамперед, правдивість перед читачем, а ще відповідальність перед собою. Минув певний час і Еліна цю думку серйозно переосмислила. Про колишні проблеми навчальної дисципліни у школі давно вже не говорить її класний керівник. А ви здивувалися, чому я зараз про це згадав? Саме тому, що роман «Цуцик» є сюжетом про людей, тобто про правдивість, щирість, відвертість, нарешті про відповідальність людини перед собою і суспільством.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради