понедельник, 24 февраля 2020 г.




ГЕРОЇЗМ СЬОГОДЕННЯ
УЛАСА САМЧУКА

«Героїзм сьогодення — віднайдений рай Уласа Самчука». Під такою назвою відбулося пізнавально-ігрове заняття у формі дискусійного клубу з нагоди 115-ї річниці з дня народження відомого у світі журналіста, письменника, публіциста, громадського діяча і просто національно свідомої людини, чиє ім’я поки ще залишається не відомим для читачів Слобожанщини.

Що таке героїзм не з плакатів чи підручників, а у житті митця і кожної людини ? Відповіді на ці та інші питання шукали під час проведення дискусійного клубу «Героїзм сьогодення — віднайдений рай Уласа Самчука». Вперше старшокласники відкрили для себе поняття героїзму у конкретних його творах. Це відбулося під час заняття гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради на базі 126-ї школи. Окрім гуртківців, запросили і учнів 8-го класу.
Багато дискусійних питань обговорили під час цього літературно-публіцистичного і науково-практичного дослідження. Адже ознайомлення із творчістю Уласа Олексійовича Самчука створює чудове підґрунтя для сучасного національно-патріотичного виховання нашої молоді, коли втілюємо у життя традиційні, нові та інноваційні форми занять української освіти.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради







воскресенье, 16 февраля 2020 г.



«ХАРКІВСЬКІ ЗОРІ-2020»:
ПЕРШІ ВАГОМІ ПЕРЕМОГИ

Знайомство із основами майбутньої професії завжди цікаве на практиці. Саме тому наші гуртківці відвідують екскурсії, концерти, фестивалі та інші цікаві заходи у місті Харкові. А ще деякі з наших авторів успішно й різнобічно пробують себе у різних сферах мистецтва і творчості. Так, 15 лютого у великій залі культурного центру «Бейт Дан» відбувся XVIII Всеукраїнський конкурс-фестиваль сучасного музичного мистецтва «Харківські зорі: зима 2020».

Усього у конкурсних мистецьких змаганнях у різних номінаціях та вікових групах взяли участь біля 100 учасників із музичних та мистецьких шкіл Харківщини, а також Харківської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату (ХССМШ-і). Виконавці продемонстрували свою професійну майстерність та цікаві артистичні виступи. Це, безперечно, окрім суто виконавської інструментальної технічної майстерності, теж є складовою професійного і творчого успіху. Адже юним артистам під час гри на різних музичних інструментах, виконуючі класичні та сучасні музичні твори, довелося переконати прискіпливе журі, у складі якого були викладачі і професори провідних музичних і мистецьких університетів, а також завоювати симпатії уважної публіки Слобожанщини.

Приємно згадати, що серед наших гуртківців, які відвідують різні цікаві заходи, визначилися четверо переможців-учнів ДМШ № 3 ім. М.В. Кармінського у номінації «інструменталісти» (флейта, блокфлейта), які яскраво та віртуозно виконали твори В.А. Моцарта та інших класиків, (викладач С.В. Деркач, концертмейстер С.О. Коровіна). У наймолодшій віковій групі (2 вікова категорія, 7-9 років) перші місця здобули Єва Ряполова (профі, блокфлейта) та Софія Гапєєва (профі, флейта). А в наступній віковій групі (9-11 років) перші місця у флейтистів ― це Соломія Руда та Олексій Лисенко.

Отож, від імені інших гуртківців ми радо вітаємо наших юних артистів, їхніх батьків, педагога Світлану Вікторівну Деркач та концертмейстера Сніжану Олександрівну Коровіну із першою вагомою перемогою! Безперечно, факт цієї четвірки переможців відкриває шлях до успіху, який розпочинається з «Харківських зорей» 2020-го.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради,
член Національної спілки журналістів України

Фото автора















понедельник, 10 февраля 2020 г.




Крути — бій
за майбутнє!
Про національно-патріотичне виховання молоді нині говорять чимало, а дехто просто робить цю суспільно важливу справу. Цього разу історик Едуард Зуб ініціював показ фільму «Крути — бій за майбутнє!» у харківському прес-клубі «Карітас». Серед присутніх глядачів, в основному дорослого віку, був хлопчик 8-10 років разом із мамою, а ще підлітки-пластуни.

В ті часи (1918 р.) в Україні була влада УНР, яка складалася з політичних, громадських, культурних і професійних організацій. Історики кажуть, що найбільш великою помилкою тодішнього парламенту була відсутність військового стержня в Україні. І коли під боком держава має такого ворога, як  більшовики, відсутність армії означає закінчення політичного і соціального існування країни. Радянський Союз не хотів, щоб великий шматок української землі з дуже гарним сільським господарством та культурою відділився і став незалежною країною. Отже, тодішня радянська влада вимагала від більшовицьких військових загонів в Україні, щоби ті припинили роззброєння.
У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими силами. Студенти молодших курсів Київського університету Cвятого Володимира і Українського народного університету створили добровільну армію Січових Стрільців. До них навіть прибули учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства міста Києва. Вони були зовсім не військові, але настільки сильні духом, що пішли воювати за свою землю. Попри все у них були власні захоплення.
Про свої враження від заходу коротко скажу так: це класний фільм! Побачене не залишає глядачів байдужими. Навіть нещодавно дізналася, що отой хлопчик, наймолодший серед глядачів, увесь шлях додому відмовився від ігор у мобільному телефоні. Мабуть, теж замислився…

Еліна ДРОБКО,
гурток «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5, м. Харків






пятница, 7 февраля 2020 г.




ЖУРНАЛІСТИКА І ЛІТЕРАТУРА:
ПРАКТИКУМ ІГРОВИХ ВПРАВ

Практикум «Ігрові вправи: журналістика та літературна творчість» відбувся під час освітньо-виховного заходу у формі ток-шоу. У ньому взяли участь гуртківці програми позашкільної освіти «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради та 9-класники 136-ї харківської школи під час цікавого позашкільного заняття.

Учасники практикуму дізналися про те, що є спільного та які існують відмінності між сучасною журналістикою та літературною творчістю. В процесі гри старшокласники поділилися на міні-групи, кожна з яких виконувала свої творчі вправи. Громадські журналісти в якості матеріалу обрали публікації з обласної (найстарішої на Харківщині) газети «Трибуна трудящих». А молоді літератори для своїх експериментів використовували деякі оповідання А.П. Чехова, намагалися при цьому знайти актуальні мотиви сюжетів з точки зору сучасного читача.
Проведений цікавий захід сподобався його учасникам, адже 9-класники змогли навіть заробити свої бонуси й цілком реальні бали одного з шкільних предметів. Бо мистецьке заняття «Ігрові вправи: журналістика та літературна творчість» розвиває сучасні компетентності, різні комунікативні навички, ерудицію, креативність і не тільки.
За словами Олександра Васильовича Васильцова, запрошеного в якості незалежного експерта, вчителя історії та правознавства, який водночас представляє громадське телебачення «ФЕСТ-ТV», (з ним творчо співпрацює наш гурток у контексті проведення інноваційних форм занять), синтез літератури і журналістики розвиває творче мислення. Адже важливо не лише отримувати знання, а ще й вміти їх осмислювати та практично втілювати у життя.
Дійсно, у сучасному інформаційному просторі таке завдання сьогодні є особливо актуальною та цікавою справою.

Леонід Гапєєв,
керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

фото автора















КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ:
ТРАГЕДІЯ та ЩАСТЯ

Ми продовжуємо та наразі завершуємо дослідження публіцистики Уласа Самчука в межах конкурсу, оголошеного вперше в Україні літературним музеєм м. Рівне. Бо вже фінішують строки прийому учнівських робіт. Хоча публіцистика цього самобутнього автора не вичерпна для подальших роздумів та інтерпретацій. Це цікаві та рідкісні твори, яких немає у просторах інтернету. Також їх немає у шкільній програмі. Ексклюзивна цінність. Бо вони опубліковані у книзі «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Пропонуємо вашій увазі образотворчі інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука у виконанні Марини Харченко,10-класниці 126-ї харківської школи, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.

Що ж сьогодні особливо хвилює та привертає увагу сучасної молоді нашого століття? Авторка арт-малюнку обрала найбільш вражаючі цитати з першоджерела.

«Темні будови, чорні сілуети руїн, зловіща, моторошна тиша, і час від часу зрив і сяйво пожежі. Ось одна така ніч, яка отам далі обнята попелясто-бронзовим сяйвом, яке виривається з глибин мертвого міста. І новий вибух огню...
Ця згущена, ця розмашна трагедія, що так вишукано і свавільно твориться на кольосально великому тлі історії, вкладає у наші душі і наші серця надмірно потужні думки: ми вийдемо з йього вогню гартовані. Гартовані свідомістю, гартовані образою, гартовані упослідженням, гартовані тугою. Ми перейдемо цей втиканий гострими тернями шлях. Ми вичуємо силу розлитої крові. Ми тричі і більше пізнаємо наших предків.
Це ті думки... Думки, які згадуються з якоюсь тугою, ніби тоді вони родились наново. І те народження, та сильна палка любов, те трагіщастя... Все те зіллється у одне суцільне враження тих чорних ночей...
А після, коли приходить день... Знов життя...
А думки все ще не тут, а там... А думка міцно тримається багатьох місць, а серце повне, глибоке, схвильоване, закоханє... Як неймовірно тяжко висловити у такі буряні дні радість... Але вона все таки десь далеко у мене є. Вона обнялась з тугою, з вірою, й вона веде мене, ніби добрий провідник, через непроглядний пралист подій нашої страшної, неповторної, великої доби.»

Сам письменник і журналіст Улас Олексійович Самчук згадує про київські вечори і ночі, коли за вікнами ховається увесь Київ, а залишається людське серце. Воно схвильоване й закохане. У такі дні тяжко виразити радість. Нехай кожного з нас віра у живу й непідроблену дійсність, за висловлюваннями Уласа Самчука, веде ніби добрий провідник, крізь будні подій нашої страшної, неповторної і водночас великої доби.


На фото:

КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ:
ТРАГЕДІЯ та ЩАСТЯ, арт-малюнок ― інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука (25 грудня 1941 року) із циклу репортажів «Крізь бурю і сніг» із книги «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».
Автор Марина Харченко, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.


вторник, 4 февраля 2020 г.




«Зеленою дорогою»
Уласа САМЧУКА

Ми продовжуємо досліджувати цікаві та рідкісні твори, яких немає у просторах інтернету. Також цього немає у шкільній програмі. Ексклюзивна цінність. Бо вони опубліковані у книзі «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».
«Зеленою дорогою». Саме таку назву має репортаж У. Самчука із циклу з не менш символічною назвою рубрики «Колеса мусять крутитися».

Зимою ми не рідко думаємо про літо. Про подорожі і природу. Насправді ж у сюжеті Уласа Самчука подорож автора відбувається влітку 1943-го, саме у середині другої світової війни, та ще й цей час свідчить про середину літа. Випадкові співпадіння чи глибинний зміст життя?

«Ви помітили, які в той час соковиті луги, які повні, поважні та спокійні наші річки?» ― звертається письменник, журналіст і публіцист Улас Самчук до читачів. І, погодьтеся, зовсім не випадково. Бо Дмитро Федоренко, наш 10-річний дослідник публіцистичної творчості Уласа Олексійовича Самчука, помітив ці деталі сюжету і відобразив у своєму малюнку: літо 1943 року, 15 липня, Волинь.

«Їдемо ось такими пейзажами. Поля перегортаються, мов барвні сторінки дівочого альбому. Напрямок ― захід. Дубно, Радивилів, Броди ― Львів. Їхати у тому напрямку приємно й корисно».
«Їдемо, їдемо, їдемо… Минаємо села, містечка… Буськ. Дорога йде широкою долиною, з лівого боку тягнеться невисокий гірський гребінь, нагадуючи, що це звістун Карпатських гір…»

Ось так, читаючи публіцистичний твір «Зеленою дорогою», глибокий  за своїм змістом репортаж У. Самчука із циклу «Колеса мусять крутитися», ми подумки разом із автором вирушили теж у захоплюючу автомобільну подорож із м. Рівне і далі на захід…
«Зеленою дорогою» Уласа САМЧУКА.


Леонід Гапєєв,
керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України




На фото:

«Зеленою дорогою» Уласа САМЧУКА:

малюнок ― інтерпретація на тему публіцистичного твору «Зеленою дорогою» Уласа Самчука (15 липня 1943 року, Волинь) із циклу репортажів «Колеса мусять крутитись» із книги «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Автор: 
Дмитро Федоренко, 
учасник  гуртка «Точка зору» 
Центру дитячої та юнацької творчості № 5 міста Харкова.







понедельник, 3 февраля 2020 г.




ТРАГЕДІЯ І ЩАСТЯ

Цей малюнок дійсно вражає пересічного глядача своєю яскравістю та емоційністю. Тут автор говорить про усе: про початок, продовження і фінал життя; про мирні надії і сподівання, про кохання. А ще є те, що ми називаємо мріями, надіями, сподіваннями та спогадами?
Трагедія і щастя є двома сусідами земного буття. Напевно, оптимістично налаштований читач знайде позитивні та щасливі мотиви у сюжеті. Хоча саме першоджерело (твір публіцистики Уласа Самчука 1941 ― 1943 років «Чорні ночі. Прощання») спонукає до глибоких роздумів.
Сам письменник і журналіст Улас Олексійович Самчук згадує про київські вечори і ночі, коли за вікнами ховається увесь Київ, а залишається людське серце. Воно схвильоване й закохане. У такі дні тяжко виразити радість. Нехай кожного з нас віра у живу й непідроблену дійсність, за висловлюваннями Уласа Самчука, веде ніби добрий провідник, крізь будні подій нашої страшної, неповторної і водночас великої доби.

Отож, насолоджуйтесь цікавими образотворчими інтерпретаціями на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука у виконанні Марини Харченко,10-класниці 126-ї харківської школи, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.

Леонід Гапєєв,
керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України




На фото:


«ТРАГЕДІЯ І ЩАСТЯ», 
арт-малюнок ― інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука (25 грудня 1941 року) із циклу репортажів «Крізь бурю і сніг» із книги «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Автор Марина Харченко, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.

воскресенье, 2 февраля 2020 г.




СЕЛО,
ДЕ СЕРЦЕ
ВІДПОЧИНЕ

Тут знають і розуміють, бо читають свого письменника. А ще читають публіцистику Уласа Самчука на Слобожанщині. І не просто читають, а ще й активно тексти досліджують та творчо інтерпретують.

«Село, де серце відпочине». Таку назву для свого арт-малюнку у формі паперового макету (на фото) 8-річна Софія Гапєєва обрала не випадково. Адже мальовнича Волинь та Рівненщина, мала Батьківщина Уласа Самчука, своєрідна публіцистика сільського життя, стають тією душевною розрадою, якої так не вистачало тоді у часи другої світової війни. Відверто кажучи, цього бракує нині і нам, сучасним українцям.

На фото:
 «СЕЛО, ДЕ СЕРЦЕ ВІДПОЧИНЕ»
Арт-малюнок — інтерпретація на тему однойменного твору публіцистики Уласа Самчука 1941 ― 1943 років  (Волинь, 1942-й рік).

Авторка — 8-річна Софія Гапєєва




Віднайдений рай
для кого?

Система цінностей людини є «фундаментом», її ставленням до світу. А чи багато ви знаєте літераторів, які розкривають тему людських цінностей у своїх творах? І що ж таке взагалі цінності?
Цінності ― це відносно стійке соціально зумовлене вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних та духовних суспільних благ. Так що ж цінується у наш час? На думку соціологів, які проводили опитування серед людей від 18 до 30 років, найбільш поширеною цінністю, котра вийшла на перше місце виявилося взаєморозуміння та гарні стосунки в родині. На другому місці ― комфорт та матеріальне благополуччя. Ну, а трійку лідерів завершило самопочуття та хороша фізична форма.
Насправді, це приємно дивує, що навіть у сучасному світі молоді люди на перше місце ставлять не матеріальні цінності, а сім’ю. А давайте ж розглянемо, які цінності тогочасної людини є у тексті новели «Віднайдений рай» Уласа Самчука? «Віднайдений рай» ― це сюжет саме про цінності життя. Чому? Тому, що в оповіданні чудово розкриваються цінності сучасного світу. Навіть сама назва «говорить» сама за себе. «Віднайдений рай»: у чому він виражений і для кого? Для автора або ж для Семена Плужника?
Адвокат, який вже тривалий час живе у Канаді, як може здатися на перший погляд, й справді щаслива людина, яка ні в чому собі не відмовляє і взагалі живе в достатку. Але все ж у будь-якій історії є дві грані. З одного боку, Семен і справді цілком щаслива людина, у якої є все, про що багато хто може тільки мріяти: гарна робота, гроші, дружина, машина, будинок та інші атрибути сучасного світу. Та, можливо, це і було метою його життя, яка здійснилася. Але інша грань все ж таки є. Можливо, він аби досягти своєї мети, покинув рідну країну, напевно йому було важко це зробити, але цей його серйозний вибір мало хто розуміє.
Також у тексті у наших героїв відбулася дуже відверта розмова:
«– Але ж ти всім задоволений?… – сказав я, дивлячись у його налите обличчя.
– Безперечно. Одначе…
– Одначе бракує тобі знаєш чого?…
– Ну?
– Спадкоємців…
Усмішка його не казала нічого доброго. Заявив, що при сучасній «кон’юнктурі» це великий люксус, на який рідко хто собі дозволить…
– Як то? Ти ж, здається…
– Так. Здається… Це все лише здається. Але все те непостійне… Все те на піску. Маленька зміна повітря, і все к чорту…»
Тобто адвокат розуміє, що так в нього все є. Але сьогодні є, а завтра немає. В нього немає простого людського щастя ― дітей. Але, можливо, вони просто йому не потрібні. Невже в Канаді усі так жили? Просто заради себе.
Також на початку тексту зазначено про те, що друзі не бачилися 16 років. Це багато, та й за цей час людина може змінитися. Напевно, друг занадто багато очікував від Семена. Адже у кожного надто різне сприйняття світу. Для одних щастя в грошах, а для інших ― у сімї.

Цінності людей: вчора та сьогодні

Якщо ж ми порівняємо цінності людей XXI століття й XX-го, чи знайдемо ми різницю? Так, звісно знайдемо, але невелику. Для людей у 20-му столітті, також як і сьогодні важливі гроші, статус та хороша робота. Нині актуально гарно виглядати та подорожувати. Їм не цікаві книжки, які пиляться на полицях, якщо вони взагалі є. Це все дрібниці.
Так було і у головного героя новели «Віднайдений рай». Головне ― наявність грошей та престиж. А якби друг залишився та поспілкувався з Семеном? Можливо, він би зрозумів адвоката, та все би було по-іншому?
Так для кого все ж таки був «Віднайдений рай»? Для автора чи Семена Плужника?

КАТЕРИНА ПСАРЬОВА,
ЦДЮТ № 5, Харків, гурток «Точка зору»