уроки

громадянської

освіти та

журналістики

ПОСЛАННЯ ДО ГЕРОЇВ

ВІЧНОЇ ТИШІ

Приголомшлива інформація із теленовин про те, що українські науковці-полярники нинішньої 24-ї антарктичної експедиції ризикують залишитися там поміж льодовиків наодинці з океаном, із залишками провізії та палива на 1 місяць особисто мене не залишила у спокої. І наступної доби виникла несподівана ідея: настав час діяти!

Свого часу працюючи як правник та аналітик у національному науковому центрі, який займається дослідженням стану грунтів у нашій країні та світі, охороною грунтів та їх родючості, створюючи разом із командою науковців проект закону про охорону родючості грунтів, можу не з підручників говорити про те, що ці питання актуальні не лише для України. Дізнавшись про наукові дослідження ДУ «Національний антарктичний науковий центр» (Станція «Академік Вернадський»), які стосуються захисту озонового шару планети, стає зрозумілим для широкого загалу: не можна залишати наодинці із проблемами українських науковців, які по суті дбають про екологічний стан нашої планети Земля. Планети людей, як писав великий Екзюпері в сюжеті про маленького принца. І що ж, українські полярники, в яких невідомо наскільки продовжилася ця антарктична експедиція, стали беззахисними через міжнародну бюрократію, яка виправдовується всесвітнім карантином?

І ми вирішили діяти. Для початку побували на віртуальній екскурсії http://uac.gov.ua/vernadsky-station/station-3d/, відвідали дуже цікаву фотоекспозицію на станції «Академік Вернадський». Ви, напевно, поцікавитеся, чим займається цей національний науковий центр? Які дослідження проводить, чи не так? Тут варто процитувати деякі уривки із розповіді керівника наукової станції Євгена Дикого.

«МИ — НА ВАРТІ ОЗОНОВОГО ШАРУ»,

Або глобальне потепління неминуче?

— Впевнений, що всі чули про таке явище, як озонові дірки. Але мало хто знає, що явище озонових дірок відкрите саме на нашій станції. Звичайно, це ще була британська станція «Фарадей». У далекі 1970-ті роки на цій станції зрозуміли, що з озоном відбувається щось дивне, і з цього почалося велике наукове розслідування цього явища, а потім були докладені величезні зусилля для ухвалення міжнародних договорів, які заборонили фреон та інші речовини, що руйнують озоновий шар. Весь цей час «Фарадей» вивчав, як змінюється озонова дірка.

Тепер ми вимірюємо, чи діють ці багатомільярдні заходи, вжиті світовою спільнотою: день, ніч, сніг — не сніг — рівно вісім разів на добу через кожні три години проводяться вимірювання озонового шару. Це така вахта, і це — наш серйозний внесок у світову науку, тому що ці довгі спостереження, розпочаті британцями, навіть у найважчі часи Україна жодного разу не переривала. Це одна з причин, заради чого ми тримаємо зимувальну станцію, а не тільки літній сезон. Чому там варто зимувати? Заради озону, магнітних полів і заради кліматичних спостережень — це три моменти, які потребують саме цілорічної станції. У біології 90% роботи проводиться за літній сезон, у геології — 100%, тому що геологам потрібен той короткий час, коли десь сходить сніг. Щодо геологів, то наша команда цього року вперше знайшла у нашому районі осадові, а не вулканічні, породи. Це дуже важливо для прогнозування можливих покладів копалин.

Цього року в небі над станцією й околицях літало п’ять дронів — два літачки і три коптери. Вони виконували найрізноманітніші завдання, починаючи від зйомки нечисленної суходільної рослинності й закінчуючи льодовиками. Цього року наші льодовики поміряні й зважені: за допомогою дронів і лазерної фотограмметрії зараз будують детальні 3D-моделі — так ми можемо вирахувати їхню вагу і об’єм. У той же час на землі інші фахівці вручну на лижах тягали із собою георадар, який просвічував середину цих льодовиків. Тепер ми ці дані комбінуємо разом.

Справа в тому, що танення льодовиків — це один із ключових елементів у процесі глобального потепління. Танення льодовиків відбувається внаслідок потепління, але водночас тала вода впливає на те, як це глобальне потепління розвивається. Ми маємо прогнозувати, як швидко вони танутимуть, як це вплине на рівень моря, хід течій, і тут долучаємося до зусиль світової науки, бо кожен у «своєму» регіоні Антарктики намагається це моніторити. (докладніше читайте: «Стрибок у розвитку «Академіка Вернадського». Про нові дослідження українських полярників і зміни в побуті нашої антарктичної станції розповідає очільник НАНЦ МОН України Євген ДИКИЙ, авторка Оксана Миколюк, газета «День», 24 травня 2019 р. https://day.kyiv.ua/uk/photo/strybok-u-rozvytku-akademika-vernadskogo)

 

Флешмоб віртуальний,

моральна підтримка реальна!

 

Після цієї екскурсії (http://uac.gov.ua/vernadsky-station/station-3d/), хоча й віртуальної, але цілком доступної за допомогою інтернету, ми, молоді та більш дорослі автори і небайдужі батьки, вирішили діяти цілком реально. На підтримку українських науковців зі станції «АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ». Бо для свідомих громадян дуже важливо зробити те, що в наших силах. Хоча відповідними повноваженнями наділені Президент України як гарант Конституції і дотримання прав людини, МОН, якому підпорядкований цей національний антарктичний науковий центр, МЗС, у складі якого працюють посольства України в різних країнах світу.

Втім, ми як громадяни незалежної країни наділені правами на свободу думки і слова, конституційним правом вільно збирати і поширювати інформацію, навіть ставити свої запитання центральній владі, яка живе за рахунок платників податків і суспільства, яке теж не залишається байдужим. Можливо і цілком дозволено висловлення певних оціночних суджень, виходячи із практики Європейського суду з прав людини…

Жителі вічної тиші не бояться холоду?

Поки з теленовин пролунала інформація, що до українських полярників має вирушити корабель із продовольством, який при гарній погоді та інших факторах має рухатися не менше 5 днів, наші юні автори, які вивчають основи журналістики з гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова, підтримали ініціативу педагога і теж вирішили попрацювати певною мірою на випередження. Аби морально підтримати наших українських науковців.

На блозі «ПРАВО ЗНАТИ ― ЧАС ДІЯТИ!» http://leonidgapeev.blogspot.com/, започатковано інформаційний творчий марафон підтримки науковців. Далі процитую наших авторів.

«Доброго дня! Мене звати Ольга. Нещодавно я дізналася про ситуацію, яка трапилася на станції «Академіка Вернадського». Незважаючи на карантин, я щиро сподіваюся, що вам доставлять харчі та пальне на станцію і у вас все буде добре! Про вас ніхто не забуває. Ми Вас цінуємо, щиро любимо і сподіваємось, що ви досягнете своєї мети! Ви вже наші ГЕРОЇ !» (Ольга Зеленевич, учасниця гуртка «Моя майбутня професія», майбутній економіст)

«Привіт, шановні полярники ! Я вас уявляю собі мужніми людьми, адже ви в лютий мороз виходите до приладів станції і перевіряєте температуру, тиск повітря і загальний стан атмосфери, проводите різні наукові дослідження, необхідні Україні і світовій науці в сучасних умовах. Ви не боїтеся холоду. Мені незрозуміло, як ви перебуваєте в абсолютній тиші одні на тисячі верст від цивілізації? Я навіть вважаю, що ви ― жителі вічної тиші. Про вас ми знаємо дуже мало, тільки те, що ви ― дуже хоробрі люди, і ви не боїтеся занурюватися навіть на дно північних морів. Ми бажаємо вам довгих років життя, не замерзати і не нудьгувати. Залишайтеся завжди такими ж міцними і хоробрими. Пам'ятайте, ми в вас віримо! До побачення!» (Катерина Псарьова, 9 клас, учасниця гуртка «Точка зору», переможниця різних всеукраїнських творчих конкурсів, майбутній журналіст)

«Ми, Количева Тетяна та Количева Ірина, мешканці Харкова, мама і донька, підтримуємо представників національного антарктичного наукового центру. З цікавістю подивились віртуальну екскурсію про станцію «Академік Вернадський». Вражає грунтовність наукових розробок, особливо, дах озометричного офісу. Діяльність наукових співробітників станції має особливу цінність для розвитку сучасної екології планети. Сподіваємось, що всі негаразди подолаються та бажаємо всім українським полярникам скорішого повернення домому!» (Це слова підтримки на адресу науковців від університетського викладача філософії та її доньки-старшокласниці.) Також до цього варто додати, що наша авторка Ірина Количева вирішила присвятити свій новий малюнок «Пригода рибалки», який нині експонується на віртуальній виставці «Фестивалю весни радості світла»-2020 (https://www.youtube.com/watch?v=247T71m67AU) нашим науковцям, аби додати їм гарного настрою. Інші учасниці фестивалю 15-річна Марина Харченко та 8-річна Софія Гапєєва теж присвятили свої малюнки із символічною назвою «Кольорові мандри» українським дослідникам Антарктиди. Інша авторка Еліна Дробко після перегляду свого малюнку-плакату «Кімната з книжками Семена Плужника» замислилася про науковий будинок, розташований на станції «Академік Вернадський». А ще присвятила своє публіцистичне дослідження «Крути: бій за майбутнє» нашим героям-полярникам, які нині борються за виживання у далекій Антарктиді. І чекають на підтримку з материкової України. Безумовно, там є над чим замислитися, там можемо побачити надію на перемогу, якої треба просто дочекатися… А ще Еля Дробко написала листа подяки і підтримки нашим науковцям. Він дійсно позитивно вражає красивим оформленням рукопису, тому я не буду нічого цитувати, бо краще надати можливість читачам почитати усе самостійно.

Пригадуючи про нещодавні науково-публіцистичні дослідження нашими авторами творчості відомого у світі письменника, журналіста, публіциста, редактора часопису «Волинь» Уласа Самчука, який більшу частину свого життя провів за межами рідної України, одразу спадає на думку його публіцистика. Знаєте, що особливо актуальним серед повоєнної публіцистики У. Самчука дуже співзвучне сьогоденню? На чому ж він акцентував увагу? Писав про мужню дійсність, про героїзм наших днів і не тільки. Усе це нагадує про наших полярників, які нині перебувають поміж пінгвінів на фоні океану, про Антарктиду. А героїзмом є повсякденна праця, особливо в екстремальних умовах суцільної віддаленості від Батьківщини та цивілізації. Ось так, ми згадуємо про реальний героїзм полярників у цілком реальному сучасному житті.

У межах однієї віртуальної екскурсії важко розповісти багато всього одразу. Тому охочі і не байдужі можуть додатково подивитися і почитати цікаву інформацію за посиланнями: https://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/zdolaty-fors-mazhor

 https://www.5.ua/dyvohliad/stantsiiu-akademik-vernadskyi-mozhe-vidvidaty-kozhen-okhochyi-vidkrytyi-dostup-do-3d-turu-193949.html

http://uac.gov.ua/vernadsky-station/station-3d/

https://day.kyiv.ua/uk/photo/strybok-u-rozvytku-akademika-vernadskogo

ПОСЛАННЯ ДО ПОСАДОВЦІВ ДЕРЖАВИ

               Підсумовуючи велику роботу у контексті громадянської освіти і громадянської журналістики, яка за часом її створення далеко виходить за межі занять, які зараз проводимо дистанційно, (до речі, про додаткові часові позаурочні навантаження на українських педагогів також нещодавно на телебаченні давав свій коментар освітній омбудсмен, відомий журналіст та медіаексперт, лектор програм критичного мислення Сергій Горбачов), автор статті не ставить поки що на цьому крапку.

               Наразі готуються різні послання (тобто письмові звернення, інформаційні запити) до посадовців держави: це Офіс Президента України, МЗС, посольство України в Аргентині, МОН, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, народні депутати України…

Хто про це дізнається першим?

Відкрию один секрет: ми серед авторів започаткували таку гру: хто першим дізнається про гарну новину, яка стосується українських полярників (про те, що їм доставили харчі та пальне, про повернення додому)? Звичайно, той одразу передає естафету (тобто інформацію) усім іншим гуртківцям. Я теж як педагог на рівних із усіма беру участь у цій грі. А читачі наші теж дізнаються досить швидко. Отож, ми хочемо почути в теленовинах, або у соцмережах чи центральних всеукраїнських газетах сюжет про те, що наші українські дослідники Антарктиди повернулися додому. Ми у це дуже віримо і чекаємо на цю гарну новину. Тим більш, що з іменем академіка Вернадського пов’язані знання про ноосферу. Скажімо, за даними української Вікіпедії, ноосфера (грец. Νόος — «розум» і σφαῖρα — «сфера») — це сфера розуму; сфера взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку. Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи). Ноосфе́ра — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Це частина планети й навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Отож, розумна людська діяльність стосується кожного з нас, і громадян різних країн, і посадових осіб, які впливають на прийняття рішень на рівні суспільства, держави, світової спільноти.

Простіше кажучи, наші думки і мрії нехай в інформаційному просторі планети помножуються на позитивні дії тих, хто відповідальний за людські долі на рівні високопосадовців нашої держави та інших країн світу. Бо Україна нарешті має побачити і достойно зустріти вдома своїх героїв, які, без перебільшення, займаються справжньою наукою на благо людства.

Послання науковцям

від авторів-гуртківців

Оскільки сучасні інформаційні технології і конкретно цей блог «ПРАВО ЗНАТИ ― ЧАС ДІЯТИ!» дають деякі можливості втілювати у життя певні аспекти громадянської освіти і громадянської журналістики, далі покажемо послання науковцям від наших авторів-гуртківців, учасників гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова. Це листи подяки і підтримки на адресу українських науковців-полярників Національного наукового антарктичного центру (станції «Академік Вернадський»), це також літературні твори та публіцистичні дослідження, сучасні малюнки, які автори вирішили присвятити нашим науковцям.

***

(присвячується учасникам

української антарктичної експедиції

станції «Академік Вернадський»)

Тверезий світ біліший?

А настрій веселіший !

***

Хіба в горілці щастя є?

Напитися та похмелитися,

Лягти й заснути?

А потім знову все забути?!

Вважаю я, тут щось не так!

Бо світ чудовий і без цього.

Чому шукаєте хмільного?

Тверезий світ біліший.

А настрій веселіший!

ВОЛОДИМИР НАГОРНЮК,

Центр дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, гурток «Моя майбутня професія»

***

(присвячується учасникам

української антарктичної експедиції

станції «Академік Вернадський»)

Ірина Количева, малюнок «Пригода рибалки»

*** 

(присвячується учасникам цьогорічної

української антарктичної експедиції

станції «Академік Вернадський»)

Крути — бій

за майбутнє!

Про національно-патріотичне виховання молоді нині говорять чимало, а дехто просто робить цю суспільно важливу справу. Цього разу історик Едуард Зуб ініціював показ фільму «Крути — бій за майбутнє!» у харківському прес-клубі «Карітас». Серед присутніх глядачів, в основному дорослого віку, був хлопчик 8-10 років разом із мамою, а ще підлітки-пластуни.

В ті часи (1918 р.) в Україні була влада УНР, яка складалася з політичних, громадських, культурних і професійних організацій. Історики кажуть, що найбільш великою помилкою тодішнього парламенту була відсутність військового стержня в Україні. І коли під боком держава має такого ворога, як  більшовики, відсутність армії означає закінчення політичного і соціального існування країни. Радянський Союз не хотів, щоб великий шматок української землі з дуже гарним сільським господарством та культурою відділився і став незалежною країною. Отже, тодішня радянська влада вимагала від більшовицьких військових загонів в Україні, щоби ті припинили роззброєння.

У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими силами. Студенти молодших курсів Київського університету Cвятого Володимира і Українського народного університету створили добровільну армію Січових Стрільців. До них навіть прибули учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства міста Києва. Вони були зовсім не військові, але настільки сильні духом, що пішли воювати за свою землю. Попри все у них були власні захоплення.

Про свої враження від заходу коротко скажу так: це класний фільм! Побачене не залишає глядачів байдужими. Навіть нещодавно дізналася, що отой хлопчик, наймолодший серед глядачів, увесь шлях додому відмовився від ігор у мобільному телефоні. Мабуть, теж замислився…

Еліна ДРОБКО,

гурток «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5, м. Харків

*** 

Еліна Дробко, малюнок-плакат «Кімната з книжками Семена Плужника» (інтерпретація на тему новели «Віднайдений рай» Уласа Самчука)

*** 

Софія Гапєєва (8 років), малюнок «Кольорові мандри»

*** 

Марина Харченко, малюнок «Кольорові мандри»

Поки що не варто ставити крапку у цій історії, адже ми усі віримо і чекаємо новин про позитивний фінал цього сюжету.

Це ПОСЛАННЯ 

у творчій співпраці разом із іншими авторами 

підготував

Леонід Гапєєв,

тато, педагог, член Національної спілки журналістів України