среда, 29 января 2020 г.



ЧОМУ ВАРТО
ЧИТАТИ ЧЕХОВА?

Як сприймати смерть чиновника в однойменному оповіданні А.П. Чехова? Співчувати, критикувати, аналізувати з точки зору сучасності? На ці та інші питання в ігровому ток-шоу, проведеному з нагоди 160-ліття з дня народження відомого письменника, відповідали його учасники: гуртківці програми позашкільної освіти «Точка зору», восьми- та 9-класники 136-ї харківської школи під час цікавого позашкільного виховного заняття.

На переконання Олександра Васильцова, вчителя історії та правознавства, який водночас представляє новий напрям у діяльності ЗМІ Харківщини — громадське телебачення «ФЕСТ-ТV», (з ним творчо співпрацює наш гурток), мала проза Чехова, лікаря за професію та відомого письменника за покликанням, сьогодні є особливо актуальною. До цього особисто додам: оповідання Антона Павловича написані дуже живою мовою безпосереднього спілкування із читачем.
Особливо цінні твори Чехова для вдумливих читачів дорослого та шкільного віку, які розвивають критичне мислення. До речі, «фішкою» гри стала активна участь в обговоренні сюжетів не лише читачів шкільного віку, але й дорослих педагогів. Саме завдяки можливості проявити оригінальність, креативність, довести власну думку і переконати у цьому інших багато учасників ток-шоу не лише весело й емоційно, цікаво й пізнавально провели час позакласного заняття. А ще й заробили свої чесні бонуси, що теж позитивно вплине на подальший їх шкільний навчальний процес.
Метод 6-ти кольорів (шести капелюхів), з яким нас, педагогів нещодавно ознайомили під час психологічних тренінгів у ЦДЮТ № 5, автор цих рядків вирішив спробувати на інтерпретаціях творів малої прози Чехова. Як це відбувається? Усі по кілька речень читають текст оповідання, потім перший читач повідомляє іншим про сюжет, його інформаційний зміст. А далі інші користувачі зеленого, жовтого, червоного, чорного, синього кольорів продемонстрували свої інтерпретації сюжету: позитивну, креативну, емоційну, критичну та підсумкову складові. Найскладніше було «білому» та «синьому», адже довелося подати читачам і слухачам своєї та іншої команди інформацію та факти за сюжетом, а наприкінці капітану команди треба було зробити підсумкові висновки, спираючись на озвучені думки інших та враховуючи власну думку.
Веселіше й дещо легше було другій команді, яка мала можливість спостерігати за виступом першої. А ще й сюжет оповідання «Жалобная книга» А.П. Чехова, який вони творчо інтерпретували, виявився простішим та й веселішим за своїм змістом. Але, це так здається на перший погляд. Бо ігрові інтелектуальні дослідження текстів потребують певної зосередженості, а ще й деякого артистизму, коли відбувається діалог з іншими.
Втім, «переможених» чи ображених не було. Бо, виходячи із основних принципів критичного мислення, немає помилкових відповідей. Просто є різні точки зору. До того ж, багатоманітні та життєво насичені сюжети малої прози Чехова, людини високої гуманістичної позиції, лікаря, письменника українського походження, Будинок-музей якого автору цієї статті пощастило з родиною відвідати влітку 2019-го на околиці сусіднього обласного міста Суми (колишньої Харківської губернії) сьогодні спонукають нас замислитися над життям. Аби дивитися на людей та події більш по-філософськи. 
Чехов неодноразово бував в Україні і навіть з рідними знімав дачу під Сумами. Ось що він писав в одному з листів в 1901 році: «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, її чудову українську пісню, повну чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко». (про те, наскільки Чехов був мандрівний, діяльний, стислий, гостинний і не тільки читайте: https://lenta.ua/ua/160-rokiv-antonu-chehovu-nevidomi-fakti-shcho-harakterizuyut-pismennika-36210)
Наскільки це  ігрове ток-шоу відбувається яскраво, весело, пізнавально, цікаво й креативно переконалися самі учасники гри. Напевно, сьогодні варто для власного задоволення та ерудиції іноді почитати обрані твори А.П. Чехова. Бо вони показують психологію людей та їхніх стосунків. А сучасні люди 21-століття мало чим відрізняються від тогочасних чеховських персонажів. Ми стали більш розвинутими й ерудованими, маємо сучасні інформаційні технології. Чи не так? А от здатність до філософського осмислення подій, що відбуваються довкола нас, маємо активніше розвивати. Бо сучасні інформаційні технології та вплив теленовин і соцмереж не повинні заміняти собою людську природу гармонійної творчої особистості…

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

фото автора


















понедельник, 27 января 2020 г.





Кішка-мати шукає кошенят,
або Улас САМЧУК гукає молодих авторів…

Ми продовжуємо тему популяризації творів Уласа Самчука очима наших молодших авторів.
Хтось пригадає про «Героїзм наших днів» — однойменний публіцистичний твір Уласа Олексійовича Самчука, а інший глядач побачить землю у сюжеті і раптом замислиться про зміст новели «Віднайдений рай»? Тут, у авторському арт-малюнку з елементами коміксу, є люди і тварини, брати наші менші. А дехто подумає про те, куди ж тече ріка в житті і творчості Уласа Самчука?
Отож, не будемо заважати вашим творчим роздумам, дорогі наші читачі.
Пропонуємо вашій увазі арт-малюнок на теми творів Уласа Самчука в інтерпретації юного автора 8-річної Софії Гапєєвої.


На фото:
«Кішка-мати шукає кошенят,
або Улас САМЧУК гукає молодих авторів…»
Арт-малюнок на теми творів Уласа Самчука.
Автор Софія Гапєєва (8 років).
ЦДЮТ № 5, м. Харків.
Гурток «Моя майбутня професія».


воскресенье, 26 января 2020 г.



ВЕЛОМАНДРІВНИКИ
З ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ —
ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ

(публіцистична інтерпретація на тему твору
«Героїзм наших днів» Уласа Самчука)

Сьогодні ми поговоримо про героїзм у творчості Уласа Самчука. У своєму публіцистичному творі «Героїзм наших днів» автор переконує читача у тому, що героїзмом є повсякденна праця заради удосконалення життя. І це розуміння героїзму цілком підходить до його втілення у наші дні 21-го століття. Ось зараз розповім вам невигадану історію з сучасного життя.

У неділю 26 січня ми ввечері разом із батьками дивилися теленовини. І знаєте, що мене дуже вразило? Телесюжет, який показали на каналі «UA-перший» про українських веломандрівників із Дніпропетровщини. Ця подружня пара на своїх спортивних велосипедах об’їхала 8 країн Європи, які межують з Україною! Уявіть собі, як веломандрівники змогли проїхати аж 8 країн світу, майже не втомлюючись? Я не знала, як вони це зробили. А хочете дізнатися, як їм це вдалося? Вони, немов чарівники, перетворили звичайні велосипеди на електричні. І дива не відбуваються самі по собі, бо у цьому допомагав їхній друг. Як розповіла Наталія, її чоловік приладнав електромотори до велосипедів. І завдяки цьому ці велосипеди набирають швидкість до 50 км на годину. Півроку довелося щоденно працювати, щоби втілити ідею у життя. Ось так, я пишаюся своїми співвітчизниками! Просто я була у захваті від побаченого у сюжеті. До речі, Улас Самчук протягом свого життя побував у багатьох країнах світу. А наші співвітчизники теж вже чимало встигли побачити за короткий проміжок часу.

Особисто я дуже полюбляю подорожувати. Коли мені виповнився лише один рік, то батьки взяли мене з собою у мандрівку до Криму. У дитячому кріслі, прилаштованому до поясу дорослих, так я подорожувала по черзі з мамою і татом гірськими стежинами та скрізь, де побували мої батьки. І, завдяки кримському чистому повітрю із ароматами дерев і трав, тоді вдалося вилікувати мою алергію на холод. А пізніше, коли я була трошки старшою, мені було більше 3-х років, батьки взяли мене з собою до Німеччини. Там у м. Нюрнберг (побратим нашого Харкова) є досить сучасний і красивий аеропорт. Знаєте, люблю красиву техніку. То там ми пішки з татом (у дитячій колясці) кілька разів вирушали до аеропорту, витрачали на це приблизно 50 хвилин часу. Роздивлялися околиці, і Улас Самчук теж був у Німеччині. То нам є про що поговорити, якби була така можливість… Ми там в аеропорту фільмували життя літаків. Цікаве відео зробили на згадку.

Як можна зрозуміти героїзм наших днів сьогодні? Ми цілком природно хочемо покращувати і вдосконалювати життя. Чи не так? А на переконання Уласа Самчука, героїзм означає клопітку працю та вдосконалення нашого життя. Скажіть мені, чи багато ви встигнете подивитися з вікна літака чи з вагону поїзда? І такі мандрівки обійдуться вам не дешево. А виявляється, можна побачити набагато більше і це обійдеться вам значно дешевше. Якщо створити подібний електричний велосипед на моторі, як це зробили наші українські велосипедисти.

Улас Самчук протягом свого життя побував у багатьох країнах світу. Та й подорож його Україною у повоєнні роки (з 1941-го по 1943-й) можна було би символічно назвати так: «Колеса мають крутитися». Саме так він написав в однойменному своєму репортажі, коли подорожував рідною Рівненщиною.

Просто варто кожному з нас не шукати чужого щастя у серіалах, ноутбуках чи мобільних телефонах, бо це якось так багатьох однолітків «затягує». А краще, за словами Уласа Олексійовича Самчука, активно включитися у життя. Напевно, якби він викладав літературу у нашій школі, то став би моїм улюбленим вчителем. Так ось що я вам хочу сказати. Героїзм наших днів є нашим ставленням до себе і до життя. Варто активно включитися у буденні справи, вчитися добре, хоча це не так вже й легко, коли стільки уроків доводиться готувати, багато читати і писати, робити малюнки. І таке життя щодня і кожного тижня. Ось так, наше навчання, за словами батька, це моя дитяча робота, теж героїзм наших днів. У нашому дитячому житті третьокласників, не «нової», а «старої» української школи.

А мені особливо подобається вдосконалення життя і різна творчість. Люблю професії музиканта, художника, журналіста, письменника. Це теж героїзм наших днів, за словами Уласа Олексійовича Самчука.
Якби мене запитали про героїв нашого часу, щоб я відповіла? Згадала би про мирних персонажів, що є поруч із нами. То я би так відповіла: українські веломандрівники із Дніпропетровщини є справжніми мирними героями нашого часу.

Софія Гапєєва,
член гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5,
м. Харків




Яскраві спогади
про дозвілля
Харківський вертеп ―
цікаве слобожанське ноу-хау

Ось і завершилися зимові канікули, але залишилися яскраві та незабутні спогади про цікаве і пізнавальне культурно насичене дозвілля. Фіналом новорічних і різдвяних світ можна сміливо назвати колядування. Тому зараз хочу поділитися своїми свіжими враженнями на цю тему. Бо особисто брала в цьому участь.
З давніх часів люди колядували, ці традиції в Україні існують вже давно. Всі християни колядували. І ось зараз ця традиція активно відроджуються у східній Україні. Колядники ходять по хатах, супермаркетах, вокзалах і не тільки аж до 19 січня, Водохреща. Також декілька років у Харкові проводиться Вертеп-Фест, де збираються колядники з усієї України. У Харкові вертеп започаткували близько 300 років тому.
Вже кілька років у нашому місті на Слобожанщині існує Спілка Української молоді. Ось вона одного разу вирішила провести вертеп. Я гадаю, що це була класна ідея, а цьогорічний вертеп показав найкращий результат. Ще ми сказали кілька слів на камеру. Я сама теж брала у цьому участь, у групі колядників грала на сопілці. Щоби підвищити кількість уболівальників, навіть привела свою подружку, а в інший час ми також поширювали цей досвід. Значно збільшився рівень відвідувань, до нас потрапляли нові люди. Ми приділяли цьому увагу також. Це потребує чимало часу протягом канікул. Минулого разу ми колядували протягом двох тижнів. І цього разу докладали чимало зусиль на репетиціях.
До речі, вертепові слобожанські ноу-хау схвально оцінив один із львівських гостей у Харкові. Сказав, що це для нього стало цікавим відкриттям, бо там  у західній  на заході України люди більше звикли до традиційного вертепу. Про це можна подивитися у відеосюжеті разом із фотографіями (СУМІВСЬКИЙ ВЕРТЕП У ХАРКОВІ 2020 рік! http://cym.org.ua/2020.01/sumivskyj-vertep-u-harkovi-2020-rik/)
Еліна Дробко,
учасниця вертепу-2020,
член гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5, м. Харків

пятница, 24 января 2020 г.



ЮВІЛЕЙ ТА СЬОГОДЕННЯ
ХАРКІВСЬКОГО
ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ

21 січня Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова відзначив свій 100-річний ювілей. З нагоди цієї дати з 22 до 24 січня охочі мали можливість безкоштовно оглянути нові експозиції та послухати екскурсії. У музеї розпочали роботу одразу три нові виставки. «Слобожани» — про формування культури регіону, а також «Калейдоскоп музейних скарбів у вимірі часу», «Традиції та просвітництво. До 100-річчя Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова» — про історію закладу.
Наші гуртківці, серед яких і діти з багатодітних сімей, цікаво, змістовно й креативно провели час в останній день цієї справді історичної події доступного культурного дозвілля, безкоштовно подивилися одразу всі діючі експозиції.

Час відвідування минає швидко, особливо з огляду на величезні потоки людей, як перед входом до музею, так і у приміщенні. Думаю, це свідчить про цікавість земляків до культури й історії Слобожанщини. А позитивні враження та спогади залишаються. Адже багатьом відвідувачам сподобалися рідкісні експонати, тематичні зони, інтерактивність виставок. І витрачені зусилля та час, проведений у чергах перед входом до музею, компенсувалися цікавим і насиченим змістом побаченого у суттєво модернізованому його приміщенні.
Попереду підготовка до відкриття другої частини великої стаціонарної експозиції «Слобожани». Вона буде присвячена Харківщині XX-XXI століть. Колектив музею очікує від наших відвідувачів коментарів і пропозицій стосовно розвитку закладу у майбутньому. Про це повідомляється на сайті музею (http://museum.kh.ua/news/news.html?title=Kharkivskyi-istorychnyi-muzei-vidznachyv-100richnyi-yuvilei-troma-novymy-vystavkamy-ta-vlasnoiu-poshtovoiu-markoiu).
Сьогодні у ці дні ювілею музейники запропонували для широкого загалу можливість безкоштовно відвідати заклад, подивитися усі діючі (в т.ч. і нові) експозиції, розташовані на 3-х поверхах. Автору вдалося відвідати музей у 2-й ювілейний день. І тоді довелося простояти під мокрим снігом у черзі близько години. І того ж дня потрапив на прийом до керівництва музею з наукової роботи. Користуючись нагодою, від наших дітей-учасників гуртків та їхніх батьків хочемо подякувати керівництву за надану можливість потрапити до музею по запису, що зберегло наш передвечірній час у 3-й останній день безкоштовного відвідування.
Яскраві враження залишилися після побаченого: панорама Харківської фортеці, археологічні знахідки минулих століть, «Відкриття Харківського університету. 1805 рік» (картина художника О.А. Хмельницького). Вдалося подивитися чимало різних окремо збережених атрибутів телефонної та друкарської техніки; історичних цікавинок часів першої і другої світових воєн, радянського періоду вітчизняної історії України, сучасну експозицію на тему АТО із модернізованою військовою технікою. А ще у музеї подивилися експозицію, що розповідає про сьогодення Слобожанщини.
За відгуками багатьох наших відвідувачів, особливо запам’яталася хата на першому поверсі, зроблена у дизайні й розмірах, що достовірно відтворюють справжнє селянське життя. У деяких містах України щось схоже збереглося і сьогодні у приватному секторі. І то є дуже добре, коли історія і цивілізація не заважають одне одному. Бо спогади і сучасне гармонійно поєднує час. Чи не так? А коли одразу починаєш знайомство із діючими експозиціями музею із візиту до цієї хатинки, то відчуваєш позитивні емоції. Бо та хатинка чимось нагадує комусь про дитинство або життя у родичів, до того ж там є бандура, дитяча люлька, місце для відпочинку та їжі з апетитним кораваєм і не тільки. А на даху замріяно прижилися лелеки. Лірична краса, або етнографічний туризм, якщо говорити мовою сучасною. І підтвердженням цьому є велика кількість небайдужих відвідувачів, які тривалий час усе тут уважно роздивляються, а потім ще роблять селфі на свої смартфони.
Чимало цікавого ми побачили під час екскурсії. Не оминули увагою і Діараму визволення від фашистських окупантів рідного міста Харкова із пам’ятною для нас датою 23 серпня 1943 року. Подивилися і сучасні експозиції. Хоча за короткий проміжок часу важко розповісти багато й одразу, бо наше сприйняття намагається зберегти в собі те, що найбільш привертає увагу.
Без історії немає справжньої сучасної культури сьогодення. Без спогадів і знань про минуле сучасна людина є обділеною у теперішньому часі. А завдяки нашій увазі до живих історій, відображених в різних музейних експонатах, серед яких можна знайти ті, що ближче до душі кожному, хто уважно пройшовся 3-ма поверхами музею, ці сюжети, представлені в експозиціях, продовжують своє життя у фотографіях. Адже тепер Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова почав відлік перших днів року 2020-го, вже 2-го століття своєї вітчизняної історії, що має стати змістовно насиченим сьогоденням для жителів Слобожанщини.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

Фото автора




























вторник, 21 января 2020 г.



«БУДИНОК ЩАСТЯ»
У ХАРКІВСЬКІЙ
БІБЛІОТЕЦІ ТОЛСТОГО

Нещодавно учасники гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради відвідали Харківську бібліотеку Толстого. Креативний урок щастя, під час якого гуртківці робили свої інтерпретації на теми обраних літературних творів створив справжнє відчуття позитиву. Адже творчий саморозвиток надає кожному з нас приємні сюрпризи. Це чудова нагода спробувати себе для охочих і небайдужих, за що ми дуже вдячні бібліотекарям цього закладу.
БУДИНОК ЩАСТЯ: надія є завжди! Саме так можна назвати творчу читацьку інтерпретацію у виконанні ЕЛІНИ ДРОБКО на тему твору «Планета Ді-Пі» відомого за кордоном українського письменника, журналіста і публіциста ХХ століття, редактора часопису «Волинь» Уласа Самчука. До речі, 115 років з дня народження Уласа Олексійовича Самчука Україна та його мала Батьківщина (Рівненщина) відзначатимуть 20 лютого. А ще літературний музей м. Рівного вперше цього року оголосив конкурс для учнівської молоді, які можуть із широким загалом поділитися власним баченням та враженнями від творчості Уласа Самчука.
Гарно жити на Батьківщині, коли тебе оточують природа, друзі, рідні, знайомі. Але приходить час, коли треба кудись від’їжджати. Сум настає в одну мить. І тут на допомогу приходить будинок щастя: всі наші спогади, думки, події, які звеселяють життя. Така хатинка є у кожної живої душі на планеті. Ця «формула щастя» супроводжує нас у житті. Не треба впадати у відчай, коли здається, що надії вже немає. Адже вона є завжди! — у цьому переконує ЕЛІНА ДРОБКО, наша активна учасниця гуртка, авторка арт-малюнку «Будинок щастя», який також містить її цікаві та досить сучасні публіцистичні роздуми-інтерпретації на тему цього актуального і сьогодні твору.
Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

Фото автора