вторник, 19 мая 2020 г.




РОЗДУМИ
ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ:
ІІ МІСЦЕ
НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ КОНКУРСІ

Ще у докарантинному часі 2020 року нашої новітньої історії ми почали досліджувати творчість відомого у світі українського письменника, журналіста, публіциста Уласа Олексійовича Самчука. І наприкінці цього навчального року маємо повідомити класну новину: актуальні роздуми нашої авторки ЕЛІНИ ДРОБКО були помічені на всеукраїнському та міжнародному рівні поважними представниками української діаспори у Канаді.
А публіцистичне дослідження «ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ» увійшло до десяти кращих текстових публіцистичних творів серед школярів України. Так, від керівництва КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Рівненської обласної ради, від керівництва літературного музею Уласа Самчука (м. Рівне), від імені розпорядниці літературної спадщини і виконавиці останньої волі Уласа Самчука пані Оксани Бризгун-Соколик (Канада) член гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради, старшокласниця 126-ї школи ЕЛІНА ДРОБКО відзначається дипломом переможця всеукраїнського учнівського конкурсу імені Уласа Самчука «Мої враження від творчості/твору Уласа Самчука» (ІІ місце) у номінації «учнівські твори» з нагоди 115-ліття від дня народження письменника. У подарунок від організаторів конкурсу Еліна отримала велику і красиву книгу ― сучасне видання роману У. Самчука «Волинь», сувенірну продукцію від Літературного музею Уласа Самчука (м. Рівне) і не тільки.
(Почитати дослідження Еліни Дробко можна на блозі «ПРОСТІР ДУМОК» https://klub-media.blogspot.com/, оприлюднене 17.05.2020 року із вступом педагога, її твір має назву «ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ»).

Особисто мене як педагога і громадянина радує те, що творчий потенціал наших земляків та приклад креативності молоді Слобожанщини ще у минулому столітті помітив сам Улас Самчук. Так, в одному з публіцистичних репортажів повоєнної збірки творів У. Самчука (1943-й рік) можна сьогодні дізнатися цікаві моменти. Автор ділиться своїми враженнями від подорожей Україною. У. Самчук доволі жорстко і критично відгукнувся про свою малу Батьківщину і конкретно про місто Рівне, хоча й зауважив, що з того місця відкриваються шляхи до усього світу. Водночас доволі несподівано і цікаво, із присмаком надії та певного оптимізму написав про відвідування тодішнього міста Харкова та позитивні враження про наших земляків.
Питання національно-патріотичного виховання сьогодні є особливо актуальними. Про це говорив і сам автор У.А. Самчук. Але особлива «фішка» цього процесу є у тому, щоби не залякувати людей радикальними проявами будь-якого явища. Про це говорив і сам У.А. Самчук у своїх творах публіцистики, виступаючи проти радикалізму, комунізму, націоналізму та всякого «ізму». З позиції сьогодення, поважаючи норми міжнародного права, ми намагалися донести до широкого загалу досить зважено і толерантно те, про що писав У.О. САМЧУК у своєму публіцистичному творі «Нарід чи чернь?». Погодьтеся, це було досить не легке творче і професійне завдання, як для старшокласниці, так і для її педагога. Цей сюжет особливо актуальний для читача своєю яскравою психологічністю життєвих спостережень. За умови уважного прочитання та творчого осмислення тексту-першоджерела, який безумовно того вартий.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Моя майбутня професія»
ЦДЮТ № 5 Харківської міськради

фото автора




понедельник, 11 мая 2020 г.




ДЕБЮТ У  «ТРИБУНЦІ»

ДЛЯ ЖУРНАЛІСТА ― ВАРТО ДІЯТИ

Карантинні реалії не стали обмеженням для юних кореспондентів. Попри жорсткі реалії величезного інформаційного перевантаження уроками загальної середньої шкільної освіти, наш юнкор КАТЯ ПСАРЬОВА з гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 міста Харкова наполегливо продовжує самовдосконалюватися у практичній журналістиці серед молоді. І, користуючись нагодою, хотілося би висловити слова вдячності на адресу Василя Васильовича ЧИГРИНА, відповідального редактора обласної газети «Трибуна трудящих» за активну громадянську позицію, висвітлення актуальних тем професійного розвитку і становлення сучасної молоді. Саме про ці актуальні проблеми Катя написала у нещодавній своїй статті, опублікованій у 15-му номері видання, що має назву «ВАРТО ДІЯТИ, ТРЕБА ПРАГНУТИ», переконуючи читача прикладами із власного життєвого досвіду.
Отож, привітаємо нашу авторку із дебютом. Її матеріал побачив світ саме на першій сторінці газети, де зазвичай публікують передові статті для широкого загалу. До речі, в нинішніх умовах карантину «Трибунка» не ховається від читача «у самоізоляції», а навпаки продовжує друкуватися, бо є відкритою для людей. А наші юні автори теж пробують свої сили, намагаються допомогти у створенні цікавого контенту. Бо для журналіста будь-якого віку просто варто діяти.

Леонід Гапєєв,
керівник гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5, м. Харків







воскресенье, 10 мая 2020 г.


ПРАВДА И МИФЫ
О КАРАНТИНЕ

Карантин. Для многих он стал переломным моментом в их жизни. Кто-то начал больше читать, заниматься спортом, и т.д., а кто-то просто смотрит сериальчики и наслаждается карантином. Но наслаждением это вряд ли можно назвать, ведь с таким режимом в стране, и в принципе в мире жить стало намного труднее. Каждый день люди видят очень большое количество информации о карантине. И вот сегодня я хочу разобраться с темой о карантине, что же, правда, из интернета, а что мифы.

Правда и мифы об обязанностях работодателя
во время карантина

Миф первый. Запрещено проводить массовые мероприятия, в которых участвует более 200 человек и это значит, что компании со штатом более, чем 200 человек обязаны ограничить доступ сотрудников к работе.
Правда — трудовая деятельность в штатном режиме не подпадает под определение массового мероприятия и поэтому обязанности надо пересмотреть, т.е. речь идет о формате работы крупных работодателей.
Миф второй. Работодателю необходимо предоставить дополнительный отпуск матерям малолетних детей в связи с введением карантина в учебных заведениях.
Правда — дополнительный отпуск без сохранения заработной платы для ухода за детьми младше 14 лет должен быть предоставлен на весь срок введения карантина, на выбор тому члену семьи, который фактически ухаживает за ребенком (это может быть как мать ребенка, так и его отец, бабушка, дедушка или другой родственник).
Миф третий. Работодатели обязаны отслеживать состояние здоровья всех своих сотрудников, чтобы исключить потенциальное влияние факторов риска на тех сотрудников, у которых нет симптомов заболевания.
Правда — информация о состоянии здоровья каждого сотрудника относится к его личным данным с ограниченным доступом. За исключением некоторых категорий сотрудников, для которых прохождение регулярного медосмотра является обязательным условием для допуска к работе (например, сотрудников занятых в сфере услуг, где может быть распространено инфекционное заболевание), работодатели не имеют права обязывать своих сотрудников проходить медосмотр или раскрывать информацию о состоянии своего здоровья.
Миф четвертый. Работодатель обязан временно отстранить от работы тех сотрудников, которые вернулись из-за границы.
Правда — отстранение от работы в принудительном порядке может быть использовано работодателем только в случаях прямо предусмотренных законодательством. Например, в случае отказа или уклонения от прохождения обязательного медосмотра.

Медики о коронавирусе

Также медики опровергли несколько популярных мифов о коронавирусе. Вот самые популярные мифы, которым верить не стоит:
Первый миф. Инкубационный период длится две недели! Ранее считалось, что коронавирус проявлялся через 5 – 14 дней после заражения. Однако ученые зафиксировали множество случаев, когда первые симптомы у инфицированных появлялись даже через 27 дней после заражения. По обновленным данным, человек может заболеть через 2 – 3 дня после контакта с источником инфекции.
Второй миф. Носитель коронавируса имеет признаки ОРВИ. Первые симптомы COVID – 19 и ОРВИ действительно похожи, но это является недостаточным критерием для подозрения, так как симптомы коронавируса у каждого человека могут быть индивидуальными.
Третий миф: В теплое время года коронавирус пойдет на спад. Увы, фактор сезонности значения не имеет. Первая вспышка произошла в Китае, где довольно мягкий климат. На данный момент пандемия бушует в теплых странах, где нет суровой зимы.

Социально распространенные фейки

Карантин продлен до лета! Не так давно в соцсети и даже в некоторых СМИ начала распространятся информация о том, что карантин из-за пандемии собираются продлить до лета. Но Министерство образования и науки Украины официально заявило, что это все фейк.
Патрули, отлавливающие школьников! «С 18 марта по городу начинается патрулирование улиц для выявления детей и подростков школьного возраста из-за карантина». Такое сообщение получили множество родителей по всей Украине. Эта информация также являлась «раздуванием паники».
Вертолеты с химикатами! «Сидеть всем дома! Сегодня в 23:00 будут вертолеты, разбрызгивающие лекарства». Это был, пожалуй, самый распространённый и массовый тип фейка о коронавирусе в Украине. Особенно в него верили пенсионеры и молодые мамы с детьми.
Плата за обучение! «9 мая приняли новый закон! Школьники получат плату от 500 до 1000 грн. за дистанционное обучение». Или же такое «Дистанционное обучение окончено».
Но давайте вернемся в реальность. С начала карантина СБУ разоблачила более 200 интернет-агитаторов, распространяющих фейки о COVID – 19. «Информацию о более 200 выявленных агитаторов СБУ направила в Нацполицию. Половина нарушителей уже привлечены к административной ответственности за распространение ложных слухов, которые могут вызвать панику или нарушения общественного порядка», ― говорится в сообщение. Также правоохранители заблокировали более 2 тыс. интернет - сообществ с общей аудиторией 800 тыс. пользователей. Поэтому давайте верить только проверенным источникам и не «раздувать панику». Уважайте себя и других, не поддавайтесь панике. Берегите себя и своих близких.

КАТЯ ПСАРЁВА,
участница программы «Точка зрения» ЦДЮТ № 5, Харьков

пятница, 8 мая 2020 г.



75 років ПЕРЕМОГИ !


ПИШАЮСЯ ВЕТЕРАНАМИ ВІЙНИ !

Наближається велике свято ― 9 травня, 75-річниця з Дня Перемоги !
У цей важливий день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, вшановуємо тих, хто боровся на фронтах Другої світової війни, хто в тилу самовідданою працею наближав розгром ворога, виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто підіймав країну з руїн.
Важко знайти слова, якими можна було би передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку зазнало людство.
Для моєї родини День Перемоги ― це велике свято. Бо мої прадідусі Ковбаса Ілля Кирилович (1906 р. н.) та Семененко Костянтин Олександрович (1925 р. н.), а також прабабуся Корсакова Марія Іванівна (1921 р. н.) воювали на цій війні. Вони були ветеранами Великої Вітчизняної війни та у них було багато нагород: ордени та медалі. Прадідусь Ілля був полковником, прадідусь Костянтин був танкістом, а прабабуся Марія була медсестрою.
На превеликий жаль, свого прадідуся Іллю я бачила тільки на сімейних фото, а прадідуся Костю і прабабусю Марію я бачила в дитинстві. До речі, прадідусь Ілля та прабабуся Марія познайомились на фронті, після закінчення війни вони одружилися.
Я дуже пишаюся нинішніми ветеранами, які заслуговують на нашу повагу та вдячність. Мало їх залишилося сьогодні серед живих. Але завдяки ветеранам, переможцям у тій світовій війні я живу зараз у вільній країні. Ці герої побороли фашистську навалу та без них цього б не сталося!

ОЛЬГА ЗЕЛЕНЕВИЧ,
гурток «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5, м. Харків

на фотографіях сімейного архіву:


прадідусь Семененко Костянтин Олександрович, 1925 р. н.


прабабуся Корсакова Марія Іванівна, 1921 р. н.



прадідусь Ковбаса Ілля Кирилович, 1906 р. н. та його дружина моя прабабуся Корсакова Марія Іванівна, 1921 р. н.

среда, 6 мая 2020 г.




«Людина в карантині»: авторський дебют

Життя у період карантину є досить нелегким випробуванням, особливо для добросовісних небайдужих педагогів та не менш відповідальних батьків. Як показує практика, нова рубрика «Людина в карантині» викликала досить жвавий інтерес серед молоді. І прикладом тому є публіцистичні роздуми нашої нової учасниці гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 з Харкова ІРИНИ КОЛИЧЕВОЇ. Отож, пропонуємо вашій читацькій увазі її авторський дебют.
ЛЕОНІД ГАПЄЄВ, керівник гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 з Харкова
***
У КАРАНТИНІ СВІЙ Є ПОЗИТИВ?

Вітаю всіх, хто цікавиться рубрикою «Людина в карантині». Сьогодні я, Количева Ірина, учасниця гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5, учениця 9-А класу 30-ї школи м. Харкова, хочу поділитися з вами тим, як я проводжу час у цей нелегкий період та організовую своє життя.
По-перше, усі учні вимушені виконувати уроки в режимі онлайн. А окрім того, є багато цікавих речей, якими можна займатися вдома та у нашому дворі.
Окрім загальноосвітньої школи, ще навчаюсь у 3-й школі мистецв на художньому відділенні, там займаюсь малюванням картин на різні тематики. Остання моя робота була присвячена Великодню. Мене захоплює це заняття, коли є натхнення та настрій. Я можу продемонструвати декілька своїх робіт.
Звісно я, як і усі підлітки, багато часу проводжу в Інтернеті та соціальних мережах, де спілкуюсь з друзями, слухаю музику. А ще створила свій канал на You Tube, на якому я розповідаю про те, що мене бентежить і що мені цікаво.
Ми з моєю мамою проводимо багато часу разом вдома, і у нас є свої власні традиції. Ми любимо разом дивитись «Єралаш», слухати веселі пісні та відеозаписи психологічного характеру. Ви подумаєте, навіщо це робити? А для того, щоби краще розуміти себе та інших, тому що моя мама за спеціальністю психолог. Також любимо нашу кішку Боню, граємось з нею, піклуємось про наше улюблене Боже творіння.
Але все одно тягне на вулицю, де нині додає радощів квітуча весна. Ми з мамою виходимо у двір та годуємо котів. Дуже приємно робити добрі справи. Також дуже любимо фотографуватись, і в нас є дуже багато різних фотографій, на яких ми ловимо позитивні моменти нашого існування. Наприклад, пригощалися картоплею «Фрі», яку замовили у кафе, на нашій рідній кухні, та відчували затишок своєї рідної оселі.
Коли з’являється час, то хочеться привести у порядок свою кімнату, змінити обстановку, для того, щоб внести свіже дихання у своє існування. Ми готувалися до Великодня, тоді я створила святкову композицію для нашої кімнати. Тобто, цей час карантину ми не витрачаємо дарма. Як би зараз нам усім не було складно, давайте подивимося на ситуацію з іншої точки зору. Можливо, у карантині свій є позитив? І я закликаю вас до такого позитивного погляду на життя. Бо головне у людині — її внутрішній світ. Коли людина його збагачує, то вона не буде сумувати у будь-яких умовах. Сподіваюсь, що цей час карантину незабаром зміниться на період звичайної весни з її радощами та прогулянками !

ІРИНА КОЛИЧЕВА,

учасниця гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 з Харкова











понедельник, 4 мая 2020 г.




«КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ»
побачили в Канаді

Ще до карантину ми почали досліджувати творчість відомого у світі українського письменника, журналіста, публіциста Уласа Олексійовича Самчука, а зараз із задоволенням перечитуємо і пригадуємо окремі його твори. Хоча публіцистика цього самобутнього автора не вичерпна для подальших роздумів та інтерпретацій. Це цікаві та рідкісні твори, яких немає у просторах інтернету та у шкільній програмі. Ексклюзивна цінність. Бо вони опубліковані у книзі «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Пропонуємо вашій увазі образотворчі інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука у виконанні Марини Харченко, 10-класниці 126-ї харківської школи, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.

Що ж сьогодні особливо хвилює та привертає увагу сучасної молоді 21-го століття? Авторка арт-малюнку обрала найбільш вражаючі цитати з першоджерела.

«Темні будови, чорні сілуети руїн, зловіща, моторошна тиша, і час від часу зрив і сяйво пожежі. Ось одна така ніч, яка отам далі обнята попелясто-бронзовим сяйвом, яке виривається з глибин мертвого міста. І новий вибух огню...
Ця згущена, ця розмашна трагедія, що так вишукано і свавільно твориться на кольосально великому тлі історії, вкладає у наші душі і наші серця надмірно потужні думки: ми вийдемо з йього вогню гартовані. Гартовані свідомістю, гартовані образою, гартовані упослідженням, гартовані тугою. Ми перейдемо цей втиканий гострими тернями шлях. Ми вичуємо силу розлитої крові. Ми тричі і більше пізнаємо наших предків.
Це ті думки... Думки, які згадуються з якоюсь тугою, ніби тоді вони родились наново. І те народження, та сильна палка любов, те трагіщастя... Все те зіллється у одне суцільне враження тих чорних ночей...
А після, коли приходить день... Знов життя...
А думки все ще не тут, а там... А думка міцно тримається багатьох місць, а серце повне, глибоке, схвильоване, закоханє... Як неймовірно тяжко висловити у такі буряні дні радість... Але вона все таки десь далеко у мене є. Вона обнялась з тугою, з вірою, й вона веде мене, ніби добрий провідник, через непроглядний пралист подій нашої страшної, неповторної, великої доби.»

…Сам письменник і журналіст Улас Олексійович Самчук згадує про київські вечори і ночі, коли за вікнами ховається увесь Київ, а залишається людське серце. Воно схвильоване й закохане. У такі дні тяжко виразити радість. Нехай кожного з нас віра у живу й непідроблену дійсність, за висловлюваннями Уласа Самчука, веде ніби добрий провідник, крізь будні подій нашої страшної, неповторної і водночас великої доби…

Добре, що наші гуртківці встигли скористатися можливістю не лише зробити власні інтерпретації на теми творчості Уласа Самчука у текстовому форматі та за допомогою малюнку, але й подати творчі роботи на розгляд всеукраїнського журі, яке потім передало свої оцінки до української діаспори в Канаді. І учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Марина ХАРЧЕНКО на всеукраїнський конкурс, присвячений творчості цього автора, підготувала арт-малюнок «КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ: ТРАГЕДІЯ та ЩАСТЯ» ― інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука (25 грудня 1941 року) із циклу репортажів «Крізь бурю і сніг» із книги «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Цікаві і доволі креативні, із великою динамікою емоційного забарвлення та щирості почуттів інтерпретації літературного сюжету, які створила Марина ХАРЧЕНКО були помічені на всеукраїнському та міжнародному рівні поважними представниками української діаспори у Канаді. Так, від керівництва КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Рівненської обласної ради, від керівництва літературного музею Уласа Самчука (м. Рівне), від імені розпорядниці літературної спадщини і виконавиці останньої волі Уласа Самчука пані Оксани Бризгун-Соколик (Канада) член гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради, 10-класниця 126-ї школи Марина ХАРЧЕНКО відзначається дипломом за участь у конкурсі імені Уласа Самчука «Мої враження від творчості/твору Уласа Самчука» з нагоди 115-ліття від дня народження письменника.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради







ПРО ФІЛОСОФІЮ У ТВОРЧОСТІ
УЛАСА САМЧУКА

Ще у докарантинному часі нашої новітньої історії ми почали досліджувати творчість відомого у світі українського письменника, журналіста, публіциста Уласа Олексійовича Самчука, а зараз із задоволенням та чималим інтересом перечитуємо окремі твори. Одним із ключових сюжетів стала новела «Віднайдений рай». Цей сюжет особливо вражає читача своєю яскравою психологічністю життєвих спостережень. Мрії та ілюзії для когось стають реальністю? За умови уважного прочитання та творчого осмислення тексту-першоджерела, який безумовно того вартий.
Для наших гуртківців була можливість зробити власні інтерпретації творчості Уласа Самчука або у текстовому форматі, або за допомогою малюнку. І учасниця гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради Олександра Гришко на всеукраїнський конкурс, присвячений творчості цього автора, підготувала міні-плакат «Філософія Уласа САМЧУКА», який тепер глибоко вражає глядача своєю глибиною змісту та емоційністю.

Іноді мені як читачу і педагогу здається, що цей український митець обрав собі нелегкий шлях так би мовити «на самоізоляції» далеко від рідної України? Водночас про його творчість знають представники української діаспори у різних країнах світу. А в нинішніх умовах вже нашої карантинної «самоізоляції» ми знову перечитуємо деякі його твори, пригадуючи його тези «за мужню дійсність». І це не випадково.
Також приємно зазначити, що дослідження нашої авторки були помічені на всеукраїнському та міжнародному рівні поважними представниками української діаспори у Канаді. Так, від керівництва КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Рівненської обласної ради, від керівництва літературного музею Уласа Самчука (м. Рівне), від імені розпорядниці літературної спадщини і виконавиці останньої волі Уласа Самчука пані Оксани Бризгун-Соколик (Канада) член гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради, старшокласниця 136-ї школи Олександра Гришко відзначається дипломом за участь у конкурсі імені Уласа Самчука «Мої враження від творчості/твору Уласа Самчука» з нагоди 115-ліття від дня народження письменника.

Особисто мене як педагога і громадянина радує те, що подібний приклад креативності молоді Слобожанщини підтверджує творчий потенціал наших земляків. До речі, в одному з публіцистичних репортажів повоєнної збірки творів У. Самчука (1943-й рік), він ділиться своїми враженнями від подорожей Україною. Чомусь автор доволі жорстко і критично відгукнувся про свою малу Батьківщину і конкретно про місто Рівне, натомість доволі несподівано і цікаво, із присмаком надії написав про відвідини тодішнього міста Харкова та враження про наших земляків.

Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради









Ми продовжуємо рубрику «Людина у карантині».
Як вижити і перемогти негаразди у цій ситуації карантину? Що це означатиме для економіки нашої України? Про це читайте актуальні публіцистичні роздуми молодого економіста ОЛЬГИ ЗЕЛЕНЕВИЧ, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» ЦДЮТ № 5 з Харкова.




Роздуми молодого економіста

Через те, що влада запровадила карантин по всій Україні, дуже різко зупинилась економічна активність по всій країні. Я навчаюся на першому курсі економічного університету, тому трохи розумію ситуацію з економікою в нашій державі.
По-перше, можу сказати, що при зупинці нашої економіки найбільше постраждає середній та малий бізнеси. Потім це може призвести до зросту безробіття багатьох громадян та скорочення доходів бюджету. По-друге, українська економіка взагалі знизить темпи свого зростання. Напевно, варто як у деяких країнах Європи, потроху відновлювати роботу середнього та малого бізнесу, та водночас слідкувати за епідеміологічною ситуацією у кожному регіоні України.

Ольга ЗЕЛЕНЕВИЧ,
гурток «Моя майбутня професія», ЦДЮТ № 5, м. Харків

фото Леоніда Гапєєва


75 лет ПОБЕДЫ


ВОСПОМИНАНИЯ О ВОЙНЕ:
НУЖНО УВАЖАТЬ ИСТОРИЮ…

Сегодня я бы хотела затронуть тему войны. Эта беда не обошла стороной практически ни одну семью. У одних она забрала мам, пап; у других ― бабушек, дедушек и т.д. И, к сожалению, война коснулась и мою семью. С войны не вернулись прапрадедушки. И в связи с такой важной памятной датой 75-летия Дня Победы я решила спросить у бабушки с дедушкой, что их родители им рассказывали о войне. 

Вот что рассказала моя 63-летняя бабушка, Псарёва Нина Ивановна, многие годы она работала в 99-й харьковской школе учителем биологии.
— У меня в семье воевал дедушка Рябуха Харитон. Дедушка погиб во время войны при переправе Днепра, а папа работал во время войны с 13 лет на полях, как и все. Он был ребенком войны, только звание получить так и не успел. Во время войны был ужасный голод, ели полынь, сжигали деревни живьем, немцы вывозили вагонами нашу землю и рабов, погибло более 20 млн. людей.
Также я задала бабушке несколько вопросов, ведь она учитель с огромным опытом.
— Как нужно рассказывать ученикам о войне?
— Так, как это было, — ответила бабушка.
— А как молодёжь относится к ветеранам?
— Молодёжь относиться к ветеранам с большим уважением в любом возрасте.
— А что для тебя означает День Победы? — спросила я.
— Радость и грусть одновременно. Радость заключается в том, что мы победили, а грусть из-за того, что все же находятся люди, которые не чтят День Победы.

У моего 64-летнего дедушки Псарёва Александра Дмитриевича, который до сих пор работает учителем трудового обучения в 99-й харьковской школе, история немного другая.
— Моя семья переехала из Орловской губернии. У меня в семье воевал дедушка Псарёв Павел. Он погиб в Польше во время войны. Мама с папой в это время были детьми, но они также работали и помогали взрослым. Мама Псарёва Галина Федосеевна — ребенок войны, папа Псарёв Дмитрий Павлович тоже рос во время войны, но звание так и не получил. Мама рассказывала, что во время голода 1945 – 1947 годов они ели воробьев и лебеду. К ним в дом иногда заходили немцы. Нет, они не забирали еду, а наоборот иногда делились с детьми ею.
Я также задала несколько интересных вопросов моему дедушке, так как он ― учитель с хорошим опытом работы и немалым стажем.
― Как молодёжи преподносится история, и лучше ли сегодня рассказывают о войне?
― На современном этапе молодёжи пытаются стереть память о второй мировой, великой отечественной войне. Также и раньше очень сильно искажали факты, а сейчас открывается много «новой» правды, ― повествует дедушка.
― Что для тебя символизирует День Победы ?
― Это память о деде, гордость за свою страну.
― Относятся ли к ветеранам сегодня лучше? ― спросила я.
― Нет.
― А как, по твоему мнению, уважает ли наш народ свою историю?
― Нет, у нас валят памятники СССР, а в Германии стоит памятник советскому солдату, что хотя бы немного выражает уважение и память к своей истории.

На самом деле это очень грустно, что в нашей стране находятся люди, которые не уважительно относятся к своей истории. Давайте вместе чтить память погибших и уважать ветеранов, ведь именно они сделали все, чтобы наша страна процветала и жила.

КАТЯ ПСАРЁВА,
участница программы внешкольного обучения «Точка зрения» ЦДЮТ № 5, 
г. Харьков