КОНКУРС «ЧЕСТЬ ПРОФЕСІЇ»:

ПОШУК ІСТИНИ…

Під час канікул наші активні автори спробували взяти участь у цікавому проекті серед професійних журналістів «Честь професії». Але цього разу стаття буде дещо не звичною. Але насиченою тим, що спонукатиме вас до роздумів. У цьому можна не сумніватися! Сьогодні пару слів скажу про різні проекти й конкурси. Не заради того, аби когось похвалити чи покритикувати. Скоріше, заради неупередженості та об’єктивності. Просто цей практичний досвід може бути суспільно важливим та практично корисним для інших небайдужих педагогів та батьків. А кому не цікаво, маєте право не читати, тоді цим правом на інформацію зможуть скористатися інші…

Особисто мою увагу привернув цей проект як конкурс серед професійних журналістів. Вони запровадили номінацію для молоді із вельми символічною назвою «Надія журналістики». Зрозуміло, що наш гурток «Точка зору» є цілком новим осередком позашкільної освіти в галузі журналістики, працюємо перший рік за новою програмою. Цілком реалістично розумію, що у різні дуже актуальні за змістом номінації твори дівчат не подам, бо це як у великому спорті, будуть різні «вагові категорії», не будуть вони змагатися із заслуженими журналістами із багаторічним досвідом професійної діяльності. Але ж номінація «Надія журналістики» дає шанс проявити себе. Чітких критеріїв чи обмежень стосовно участі в цій номінації особисто не знайшов, перечитуючи положення. Віковий критерій (до 24 років) дівчатам поки ще не проблема. Почитав ще раз уважно положення, з’ясував деякі нюанси по телефону із уповноваженою представницею оргкомітету. Чесно кажучи, положення ще багато у чому є суперечливим. Наприклад, прописану в документі тезу про організаційний внесок мені одразу впевнено спростували. Тобто, участь є цілком безкоштовною. Це мене заспокоїло, бо безкоштовна позашкільна освіта (не тільки згідно закону, але й фактично на практиці) не передбачає втягування дітей та їхніх батьків у фінансово обтяжливі проекти, де треба вносити оплату за участь у конкурсі. А сьогодні такі ситуації мають місце, якщо досліджувати цю конкурсну тему в загальноукраїнському вимірі. Так от, уточнивши по телефону основні подробиці, ми подали опубліковані журналістські твори на авторському блозі педагога Леоніда Гапєєва на цей конкурс. Спочатку письмово мені в оргкомітеті підтвердили, що усе отримано. Але наступного дня вирішив особисто знайти на сайті конкурсу опубліковані твори моїх авторів. Усе передивився, а потрібного не знайшов… То тепер уявляєте собі моє здивування і навіть роздратування педагога, який витратив чимало позаурочного часу вдома на усю цю не завжди творчу справу (при соромно низькій зарплатні, яка фактично є нижчою за «міні малку»)?!

Перша реакція і подальші дії…

На моє усне звернення із запитаннями щодо участі в конкурсі дівчат отримав письмову відповідь. Процитую.

«Вітаю, щодо ваших учениць. На жаль, оргкомітет не прийняв їх роботи через те, що вони не пройшли критерії прийому:

- якщо учасник не має вищої освіти для підтвердження його професійної належності, то стаття повинна вийти у загальнонаціональному, регіональному офіційному ЗМІ

- якщо учасник пише у блогах, то повинне бути підтвердження його професійного досвіду у журналістиці.

На жаль, у 13-14 років професійний досвід у журналістиці не є підтвердженим і змі в якому вийшов матеріал - це лише блог.

Тому, нехай дівчата не засмучуються, продовжують і ми чекаємо їх роботи вже у професійних виданнях на наступний рік.»

Після такої несподіваної відповіді телефонував знову до оргкомітету конкурсу. Ввічливо й лаконічно висловив свою думку, що подібне (серед іншого) є проявом дискримінації за соціальними і віковими ознаками. Мені порадили якнайшвидше звернутися до оргкомітету письмово для можливості колегіального вирішення питання. Саме так і зробив. Чесно кажучи, у той день після методичних годин і нарад був настільки втомлений та емоційно виснажений, що пізно вночі просто намагався перебороти сон… але думки говорили самі за себе, про що писати… і написав звернення, щоб встигнути у короткий проміжок часу! (Процитую)

Звернення до оргкомітету

               Доброго дня.

               Офіційно звертаюсь до Вас для колегіального вирішення питання.

        Мушу зазначити, що при всій повазі до цього соціально важливого актуального і суспільно значимого проекту, на превеликий жаль, мають місце ознаки дискримінації за соціальними та віковими ознаками. Йдеться про безпідставну відмову допустити до участі в конкурсі в номінації "Надія журналістики" моїх учениць… У наданій відповіді (відмові) йдеться про вимогу публікації лише в офіційних ЗМІ. Оскільки електронні видання теж мають право на існування та творчу діяльність (в т.ч. блоги), думаю, не варто обмежувати право молодих авторів таким чином.

         Стосовно віку дівчат. На превеликий жаль, в сучасній Україні, ця тема потребує окремого дослідження та інформування донорів (грантодавців), які затверджують різні проекти. Ми вже стикалися з такою ситуацією, коли законодавчо та на локальному рівні (в самих положеннях конкурсів тощо) не було чітко прописано певних обмежень, але дівчатам відмовляли в участі у деяких проектах, «вказуюючи» на їхній молодий вік. Можливо, це також варто уваги Уповноваженого Президента України з прав дитини...

При цьому хочу акцентувати увагу на позитивних прикладах. Дівчата вже мають успішний досвід участі в різних проектах та вагомі результати. («ІНТЕГРАЦІЯ ЧЕРЕЗ ДІАЛОГ» за підтримки ЄС тощо, про це докладно зазначено в заявках.) У нас вже були випадки, коли одній з авторів намагалися модератори семінару у письменницькій організації говорити про те, що не варто брати в роботу занадто дорослі теми... Але це була цілком особиста мотивація учасниці заходу, яка потім після дебатів отримала найкращі книги як призи... бо її правда як автора в тому, що варто відстоювати до кінця власну думку!

…думаю, не варто обмежувати права та можливості молодих учасниць проекту сьогодні, які ще скажуть своє слово суспільству завтра...

З повагою та сподіванням на позитивне вирішення питання

участі в конкурсі моїх авторів,

педагог,

юрист, член НСЖУ

ЛЕОНІД ГАПЄЄВ.

Знайшли альтернативу!

Невдовзі за пару днів отримав відповідь. Процитую.

«Шановний пане Леоніде! Дякуємо вам за те, що знайшли час і можливість написати розгорнуте звернення до нас. Ми вивчили ситуацію і хочемо висловити Вам подяку за те, що допомогли нам побачити деякі моменти, які не враховує наше Положення. Ми опрацюємо всі нюанси та наступного року будуть функціонувати змінені правила участі, які будуть більш прозорими та зрозумілішими.

Було вирішено прийняти роботи учасниць на конкурс та ми бажаємо їм удачі!

Матеріали буде завантажено до кінця тижня.

Дякуємо!

Оргкомітет конкурсу "Честь Професії"

Замість епілогу

Ось так спільними зусиллями довелося попрацювати у пошуках істини. Замість епілогу скажу вам, дорогі читачі, що після того як побачу на сайті твори моїх авторів повідомлю вас про те, де їх можна почитати. Адже ми, як автори, юні журналісти, соціально небайдужі громадяни, творчо працюємо не заради слави. Ми вчимося висловлювати і нерідко відстоювати власну точку зору! Думаю, суспільне визнання заслуговує на те, щоби називатися культурною цінністю.

Добре, що в оргкомітеті колегіально знайшли альтернативу! А ця невигадана історія знайшла свій розвиток у пошуках істини.

ЛЕОНІД ГАПЄЄВ, керівник гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради

КНИГА ЧЕКАЄ НА ВАШІ ГОЛОСИ…

Цікава ідея — не просто популяризувати творчість юних авторів, а ще й залучати до цього процесу зацікавлених і не байдужих читачів. Так, з 25 березня до 3 квітня включно кожен може віддати свій голос підтримки за достойний уваги сюжет — «Книга, яка вміє говорити», що має шанси отримати приз читацьких симпатій. Відкриємо один секрет: юною авторкою є 9-річна учасниця гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, учениця 136-ї школи. Щоби не порушувати ідею змагальності, поки не будемо розкривати її імені.

Для того, щоб віддати свій голос підтримки за цей твір, варто просто зайти на сайт Херсонської обласної бібліотеки для дітей (http://www.library.kherson.ua), зверху праворуч є «Актуальні рубрики»: ФантФест-2019: конкурсні роботи; ФантФест-2019: кімната для голосування. Там у віковій категорії до 12 та 12 років (під 12-м номером http://www.library.kherson.ua/lw/ff19-twory) знайдете твір, що має назву «Книга, яка вміє говорити».

Отож, долучаймося до важливої справи підтримки змістовного пізнавального читання.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

ПОЕЗІЯ В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ,

Або тверезий погляд на життя?

Саме під такою назвою відбувся виховний захід з нагоди трьох дат: міжнародного дня поезії та всесвітнього дня щастя, та ще в день народження відомої авторки Ліни Костенко. Дискусійний клуб організували під час заняття гуртка позашкільної освіти «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради на базі 136-ї школи.

Гуртківці разом із 9-класниками у неформальній атмосфері змогли спробувати свої творчі можливості у створенні коротких віршів. Подискутували на різні теми, що мають відношення до поетичного слова.

До речі, яке місце посідає поетичне слово у житті сучасної людини, на думку молоді та дорослих? Коли до авторів приходить натхнення? Чи можна взагалі без нього обійтися? Поетів бачили вони у снах… Ось такі дуже різні запитання та коментарі пролунали від старшокласників…

Тверезий погляд на життя:

критичне мислення у творчості?

Іноді можна було помітити, що деякі з молодих учасників заходу якось не одразу охоче готові ділитися своїми думками? Але поступово їх настрій покращився. Адже певні рефлексії під час таких занять мають позитивний психологічний ефект. Надавши можливість висловитися у форматі «зворотного зв’язку», цікаво було почути й думки більш досвідчених експертів у різних сферах творчості і суспільно корисної громадської діяльності, які були серед запрошених дискусійного клубу.

— Поезія підвищує рівень щастя, тому вона важлива для суспільства. Творчість дозволяє більше розвивати рівень людяності, — переконана Ольга Широка, педагог-собріолог (популяризатор науки тверезого способу життя), представник ГО П.О.Р.Т.О.С. та учасник групи розробки Теорії Щастя, координатор ГО «Твереза Україна», яка вже не один рік поспіль активно займається популяризацією здорового способу життя серед молоді і дорослих. За її інформацією, в деяких країнах світу останні 10-15 років у школах та вищих навчальних закладах почали запроваджувати Уроки Щастя. Скажімо, у Німеччині, Данії, Британії, США. Нещодавно ці новації (після тривалих бюрократичних перепон) почали запроваджувати і в Росії. Такі заходи, на думку пані Ольги, життєво необхідні сучасній українській освіті. Отже, намалювавши своєрідну ієрархію складових творчості (зверху пісні, в середині поезія, внизу проза), Ольга Широка провела жвавий інтерактив для молоді. А для активних учасників дискусії навіть принесла і подарувала солодкі призи.

Під час дискусійного клубу старшокласники змогли докладніше дізнатися не лише про особливості складання поетичних мініатюр, які позитивно впливають на енергетику і фізіологічний стан сучасної людини, а ще замислились про ризики для здоров’я та життя від алкоголю, наркотиків, тютюнопаління. Адже, на думку експертів, постійна і активна творчість як тренування особистості в цілому не лише підвищує рівень щастя для кожного. А ще й слугують своєрідним захисним механізмом від соціально небезпечних факторів сьогодення.

«Янголи занедбаних узбіч»…

Під час таких цікавих заходів молодь поступово розкриває свій потенціал, позбувається страху зробити помилку аби публічно поділитися власною думкою. І це певною мірою можна пояснити. Вплив цивілізації та інформаційна атака на кожного з нас несуть відверті і нерідко приховані ризики втрати власного «Я». І що тоді залишиться довкола? Чи є шанс на позитивний вихід із ситуації?

Принаймні, «Янголи занедбаних узбіч» такий шанс дають. Своєрідний вірш-маніфест, пошук власного сенсу буття із філософськими роздумами не залишив нікого байдужим під час авторського виконання твору поетеси Дарини Метельницької, гості заходу, переможниці міжрегіонального конкурсу «Кальміюс» 2018—2019 років. Її вірші нещодавно побачили світ у журналі «Дніпро».

Поезія в житті сучасної людини для кожного посідає своє місце. І кожен з нас має власне ставлення до літературної творчості. Звичайно, тут поруч співіснують і свобода, і певна морально-етична цензура. Принаймні, самоконтроль для кожного автора, з точки зору етичних міркувань. Іноді і проза, і публіцистика дають можливість замислитися про актуальні речі. Тому для присутніх пролунала авторська публіцистична мініатюра «Притча о свободе и цензуре» у виконанні Леоніда Гапєєва.

Ефірний час біля однієї години пройшов швидко і непомітно. Молодіжна аудиторія не хотіла прощатися з головними учасниками заходу. Отож, замість крапки залишимо простір для їхніх творчих роздумів після побаченого й почутого…

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

ДОЛЖНЫ СМЕЯТЬСЯ ДЕТИ

И В СЕМЬЯХ МИРНО ЖИТЬ…

Однажды зимой этого года ко мне за помощью и советом как к журналисту и правозащитнику обратилась молодая женщина, читательница газеты «Родительский комитет», издаваемой для думающих родителей и учителей, и просто неравнодушных читателей. Ольга поведала свою историю о том, как орган опеки горсовета в Мерефе Харьковской области отобрал у нее ребенка и увез в неизвестном направлении. Когда автор стал разбираться, вникая в суть проблемы все глубже и глубже, то стало ясно, что это «уравнение» со многими «неизвестными» за один раз так просто не решить. Нужно во всем детально разбираться...

О парадоксах трезвым взглядом...

Корень проблемы в этой житейской истории отыскали в соседке. Настоящих имен и фамилий мы называть не будем, но озвучим некоторые детали. Варваре Петровне, являющейся соседкой и дальней родственницей, почему-то очень уж хотелось любыми путями заполучить часть дома. И она своего добилась! Оформил на нее необходимые документы прежний собственник. Да вот дамочке полученного было мало, хотелось получить в свои владения все и сразу? Конечно, это лишь начало невыдуманной истории. Но удивляет другое. Живем в 21-м веке, а поступаем как в 1937-м во времена сталинских репрессий?! По жалобе соседки 9-летнего мальчика забрали в реабилитационный центр. Не ночью в черной машине, конечно, как в 1937-м, а более современным узаконенным способом. Орган опеки горсовета стал часто наведываться домой, составлять акты условий проживання. Подробно писали, какой, по мнению комиссии, ужас. Вобщем, из школы увезли Диму далеко-далеко, и доставили в некую «Надию» возле российской границы. Пока ребенок пребывает в этом центре социально-психологической реабилитации, параллельно в суде рассматривается гражданское дело (иск органа опеки об отобрании ребенка у матери без лишения родительських прав). По словам мамы, ей сообщили о произошедшем не сразу, а пришли люди из школы и тогда она узнала, что сына увезли…

Откликнулись волонтеры, или размышления о человечности…

Теперь предлагаю переместиться в настоящее время. Ради объективности стоит отметить, что бытовые проблемы, касающиеся жизни ребенка год назад могли произойти. Возможно, если бы еще тогда городские власти отнеслись к сложившейся ситуации с большим участием и пониманием, то не пришлось бы и местной службе по делам детей так активно «мониторить» семью? Да и самой маме ребенка, пережившей немалый стресс, сложно было тогда быстро сориентироваться в происходящем. Не исключено, что своевременная жалоба на действия органа опеки в службу по делам детей Харьковской областной государственной администрации, а тем более обращение к губернатору могли бы «притормозить» развитие событий по передаче дела в суд. Но читательница обратилась в газету уже год спустя, поэтому мы стали думать и действовать уже сегодня. Исходя из тех организационных, правовых и прочих факторов, которые можем постараться задействовать теперь.

Чтобы лично убедиться в том, есть ли вообще «угроза» для жизни и здоровья ребенка, автор побывал дома в семье Димы в феврале 2019-го. Конечно, увидел определенные бытовые сложности. Общались мы с мамой и бабушкой ребенка и поняли, что многие трудности вполне можно устранить. Лично озвучил маме и бабушке ребенка, находящегося вдали от дома родного, то «слабое место» по быту, над которым еще нужно поработать… И через 2 недели едем мы проведать эту семью с группой общественных активистов из Харькова и области. Именно так, организовав, благодаря Ольге Широкой из «Трезвой Украины», других ищущих справедливости и неравнодушных сограждан, автор сюжета предложил помочь семье для начала сдвинуть проблему с «мертвой точки».

Нас встретили теплым чаем со сладостями, чистотой и уютом в деревенском стиле. В детской комнате появился светлый зеленый коврик, напоминающий о приходящей весне и будущем лете. А социально активные общественники Харьковщины тоже приехали в семью, оказавшуюся в сложных жизненных обстоятельствах, не с пустыми руками. Подобрали и привезли детские вещи, предложили посильную помощь в некоторых ремонтных работах дома и не только.

― Сегодня очень важен уровень человечности в обществе. Как на уровне государственных служащих, так и на уровне международных отношений и повседневного общения между людьми. И не важно, кто ты и откуда приехал. Отобрание детей у социально неблагополучных родителей, злоупотребляющих алкоголем или наркотиками, еще можно понять и считать оправданным действием со стороны государства. Но здесь очевиден парадокс в том, что ребенка лишают права воспитываться в семье, где мама ведет нормальный и здоровый образ жизни, не курит и не пьет спиртных напитков. К тому же есть бабушка, которая может помогать в воспитании ребенка, пока мама на работе, ― делится впечатлениями Ольга Широкая, координатор общественного объединения «Трезвая Украина» в Харьковской области, сумевшая организовать это важное посещение семьи. Ведь, несмотря на сложившиеся обстоятельства, важно не опускать руки и продолжать идти к своей цели.

― Для меня Украина ― родная страна, ― искренне признается Ольга, мама Димы, живущая в Мерефе уже более 4 лет. За это время она уже весьма неплохо овладела украинским языком, думает даже о перспективах получения украинского гражданства. Хотя, конечно, в более ближайших ее планах подготовка обращений в разные инстанции для окончательного решения вопроса о возвращении сына в семью.

Трезвый взгляд чиновников: где его найти?

Негласными «осложняющими» обстоятельствами является то, что 10-летний Дима, его мама и бабушка ― граждане РФ. Полдома бабушке досталось в наследство. По ее словам, здесь в простых деревенских условиях без водопровода (колодец и туалет есть во дворе) вырос ее отец и еще 3 детей. И тогда государство не ставило требований об отобрании детей из семьи.

Неужели теперь все намного сложнее и бюрократичнее? Так почему бы, пока судебный процесс еще не завершен, не решить на уровне государственных органов вопрос о возможности отпускать ребенка домой к маме с бабушкой хотя бы на выходные? Ведь по законодательству, период социальной реабилитации рассчитан до 9 месяцев, а Дима уже находится в реабилитационном центре «Надия» больше года. К тому же, в этом заведении очевидны нарушения прав матери и ребенка: ограничение времени свиданий, не дают возможности общения по мобильному телефону, всячески утаивают информацию о состоянии здоровья Димы. Ни разу за этот год Ольге так и не выдали медицинскую карточку сына, чтобы элементарно сравнить его состояние здоровья до- и после реабилитации.

Время общения с ребенком негласно ограничивают. Хотя иногда им везет, помогает и человеческий фактор. Когда на смене работают положительно настроенные педагоги, то удается больше времени провести вместе с сыном. Однако, несмотря на то, что по словам Димы, он уже привык к коллективу, с другими ребятами сложились дружеские отношения, он часто интересуется, когда же его заберут домой насовсем. Эти и другие не только детские вопросы автор подробно описал на протяжении последних 2-х месяцев, направив (по предварительным подсчетам) более 68 журналистских обращений в различные инстанции: главам Харьковской областной и районной государственных администраций, председателю областного совета, народным депутатам Украины, в парламентские комитеты и некоторые международные организации.

В качестве примера можно вспомнить о том, как 16 марта в субботу маме Димы снова ограничили время общения с сыном в «Надии», а его дяде и знакомым попросту не дали возможности пообщаться с ребенком по мобильному телефону. Возникает закономерный вопрос: кого нужно привлекать к ответственности за нарушение 31-й и 32-й статей Конституции Украины

Другой свежий пример. Учитывая то, что за год мама и бабушка сделали существенное улучшение бытовых условий проживания дома, они обратились в горсовет Мерефы с просьбой сделать акт обследования. Комиссия провела заседание, побывали и дома. Но выдавать акт не стали. Придумали даже отговорку, дескать, получите рано утром перед заседанием суда… По этому поводу маме и бабушке Димы пришлось даже в коротком заявлении упомянуть об антикоррупционном законе, где 60-я статья запрещает препятствовать в выдаче информации лицам, которых это касается непосредственно.

Верните Дмитрия домой!

Именно с таким призывом обратились общественные деятели Харьковщины к властям, и непосредственно к председателю Харьковской облгосадминистрации Юлии Светличной. И пускай креативно созданный плакат с лаконичным текстом, фотографией 10-летнего мальчика и с его собственноручно созданным подарком любимой маме напомнят нашим высокопоставленным государственным служащим не только об общечеловеческих ценностях, но и о приоритетах государственной политики защиты всех форм семейного воспитания. Важно сделать все возможное, чтобы наша держава в этой истории показала себя как цивилизованное демократическое и правовое государство, где соблюдаются в отношении детей нормы международного права. Ведь главное здесь право конкретного ребенка быть услышанным относительно того, где он хочет жить дальше. А местные государственные администрации на основании профильного Закона несут ответственность за соблюдение конституционных прав человека, живущего в конкретном населенном пункте. Кстати, прокуратура области и полиция тоже проверяют информацию, полученную по результатам журналистских и депутатских обращений. Конечно, это далеко не все, о чем хотелось бы рассказать читателям. Но пока сделаем паузу. Чтобы подумать о главном.

Право ребенка быть услышанным…

Об этом подробно описано в соответствующих статьях Семейного Кодекса Украины. А еще это предусмотрено различными Конвенциями, которые являются не только нормами международного права, но и частью национального законодательства Украины. Имеется ввиду то, что ребенок имеет право, чтобы его заслушали по всем вопросам, касающимся его жизни. И не только в суде. Сегодня мама с ребенком, по сути лишенным возможности и права на воспитание в семье, оказались «заложниками» бюрократии. Теперь служба по делам детей как бы и не при делах, поскольку дело находится (уже больше года) на рассмотрении в Харьковском районном суде в Покотиловке. Сегодня в условиях реформ госорганов, касающихся и судов, важно не забывать о том, что и судей тоже можно промониторить с участием общественности. Людям нужно набраться мужества и терпения. И просто знать, что в подобных историях можно пройти всю судебную вертикаль украинской Фемиды и затем уже подавать материалы в Европейский суд по правам человека. Тогда уже само государство начнет активнее «мониторить» своих госслужащих?

Впрочем, пока что не будем забегать в размышлениях столь далеко. Вернемся к настоящему времени в этой невыдуманной истории. Ведь даже не специалистам по социальной работе не сложно догадаться, что опасности для жизни и здоровья сегодня нет. (Именно по формулировке «опасности для жизни и здоровья» год назад орган опеки отобрал мальчика у матери.) Кстати, в материалах судебного дела есть заявление ребенка, где четко и недвусмысленно написано его пожелание вернуться домой к маме и бабушке.

И главный смысл, ключевой вопрос в этой истории, адресованный к различным государственным органам, очень простой: верните Диму домой!

Леонид ГАПЕЕВ,

юрист, член Национального союза журналистов Украины

КНИГА, ЯКА ВМІЄ ГОВОРИТИ

Актуальною і цікавою подією для культурно-мистецької Слобожанщини стала участь у четвертому міжрегіональному конкурсі літературної та музичної творчості «Кальміюс-2019» на Донеччині 9-річної харків’янки ТЕТЯНИ НЕПОЧАТОВОЇ, учасниці гуртка «ТОЧКА ЗОРУ» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради, учениці 136-ї школи. Цього разу організатори конкурсу Оксана Проселкова та Максим Потапчук започаткували спеціальну номінацію для юних авторів.

У номінації «Публіцистика» авторку кумедної історії «КНИГА, ЯКА ВМІЄ ГОВОРИТИ» нагороджено грамотою за участь у суспільно важливому проекті, творчі інновації та оригінальність позитивного сюжету, що спонукає до подальших життєвих роздумів; популяризацію серед молоді загальнолюдських цінностей, формування правової культури серед дорослих читачів та підлітків на засадах гуманізму, поваги і толерантності.

Отож, Книга, яка вміє говорити цілком заслуговує на те, щоби стати популярною серед сучасної української молоді, а також серед молодих і більш дорослих читачів.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

«КАЛЬМІЮС-2019»:

актуальна тема толерантності

Актуальною і цікавою подією для культурно-мистецької Слобожанщини стала участь у четвертому міжрегіональному конкурсі літературної та музичної творчості «Кальміюс-2019» на Донеччині харків’янина ВОЛОДИМИРА ДОМБРОВСЬКОГО, учасника гуртка «ТОЧКА ЗОРУ» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради, учня 136-ї школи. Цього разу організатори конкурсу Оксана Проселкова та Максим Потапчук започаткували спеціальну номінацію для юних і молодих авторів.

Отож, сьогодні, коли протягом 2019-го в Україні продовжується дія загальнодержавного правопросвітницького проекту «Я маю право!», особливо приємно привітати нашого автора публіцистичного твору «МІЙ КЛАС: ВІД БАЙДУЖОСТІ ДО УСПІХУ», якого нагороджено грамотою, за участь у суспільно важливому проекті, мотивацію читачів до неформальних засад національно-патріотичного виховання, висвітлення актуальних проблем сьогодення, популяризацію серед молоді культури дозвілля, вдале художньо-публіцистичне втілення ідеї толерантності та поваги до прав людини серед підлітків.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

«КАЛЬМІЮС-2019»:

європейський вибір Слобожанщини

Знаковою подією для культурно-мистецької Слобожанщини стала участь у четвертому міжрегіональному конкурсі літературної та музичної творчості «Кальміюс-2019» на Донеччині КАТЕРИНИ ПСАРЬОВОЇ, учасниці гуртка «ТОЧКА ЗОРУ» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради (м. Харків). Цього разу організатори конкурсу Оксана Проселкова та Максим Потапчук започаткували спеціальну номінацію для юних і молодих авторів.

Сьогодні приємно привітати авторку збірки публіцистичних творів «БУТИ ЄВРОПЕЙЦЕМ В УКРАЇНІ — варто діяти!» в номінації «Публіцистика». Адже КАТЮ ПСАРЬОВУ нагороджено грамотою за участь у суспільно важливому проекті, мотивацію читачів до осмислення неформальних засад національно-патріотичного виховання, висвітлення актуальних проблем сьогодення, популяризацію серед молоді загальнолюдських цінностей та формування правової свідомості, популяризацію серед дорослих читачів правових знань; вдале художньо-публіцистичне втілення моделі нової української школи ХХІ століття на засадах формування компетентностей та розвитку творчої особистості, в контексті дотримання прав людини і толерантності.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради