ГЕРОЇЗМ — ПОВСЯКДЕННА ПРАЦЯ

ЗАРАДИ ЗБЕРЕЖЕННЯ

ЗДОРОВ’Я І ЖИТТЯ

Продовжимо тему героїзму наших днів за однойменним публіцистичним твором Уласа Олексійовича Самчука із його повоєнної публіцистики.

До речі, «ГЕРОЇЗМ наших днів» містить чимало актуальної, сміливої та критичної оцінки тогочасного життя України 1941 ― 1943 років, охопленої другою світовою війною та іншими негативними факторами. Пригадуєте основні ідеї «Героїзму наших днів»? Це означає активно включитися у життя. Героїзмом є наша повсякденна праця, вдосконалення існуючого життя і не тільки.

Тепер про невигадану історію нашого сучасного життя ХХІ століття, яку теж можна без перебільшень назвати героїзмом наших днів. Адже повсякденна праця, яку роблять заради людини, дійсно заслуговує на повагу. Декілька слів хочу сказати про повсякденну працю лікарів швидкої допомоги, які мають консультувати. Іноді і телефонні вчасні й професійно грамотні консультації можуть зберегти здоров’я і життя великої і маленької (за своїм віком) людини.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ. Це не літературний псевдонім, а справжнє повне ім’я старшого лікаря швидкої медичної допомоги. Саме з ним автору цих публіцистичних спогадів довелося поспілкуватися восени 2019-го, коли у молодшої 5-річної дитини стався напад крупу (якщо говорити мовою медицини), тобто їй стало зле й було дуже важко дихати. (За інформацією з Вікіпедії https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%83%D0%BF Круп (або стенозуючий ларинготрахеобронхіт) — синдром ураження верхніх дихальних шляхів, що призводить до набряку слизової оболонки гортані та верхніх відділів трахеї або до перекриття просвіту гортані плівками, що утворились внаслідок окремого патоморфологічного виду запалення — крупозного фібринозного. Це заважає нормальному диханню, приводить до гострої дихальної недостатності. Якщо не відновити прохідність дихальних шляхів, то наступає смерть від асфіксії.)

Одразу маю зауважити, що ми, як батьки, вже маємо з власного життєвого досвіду певні знання та медичні засоби на такі випадки. Але стрес і шок, які пережили у ту безсонну осінню ніч, дійсно мали місце у нашому житті. І тоді, зробивши одразу усе необхідне, пригадав про діючий цілодобово номер телефону старшого лікаря швидкої медичної допомоги у Харкові (сл. тел. 057- 734-91-00) та зателефонував туди. Черговий на той момент лікар усе уважно, із справжнім людським розумінням вислухав, надав конкретні поради та медичні рекомендації, що і як в першу чергу зробити за допомогою наявних вдома ресурсів. І тоді вже швидку викликати нам не довелося. Дякувати Богу, приступ у дитини минув.

Заради справедливості наступного дня хотів подякувати лікарю, що був на чергуванні. Відповіла по телефону інша людина, повідомила, хто саме чергував на тій зміні вночі 11 жовтня. І тоді автор цих спогадів написав (вперше у житті та у своїй правозахисній журналістській діяльності) звернення (короткий лист подяки) на Урядовий контактний центр (Урядову «гарячу лінію» https://ukc.gov.ua/ через наявну функцію «особистого кабінету»). Коротко процитую. «Від імені нас, батьків, хочу передати подяку УКРАЇНСЬКОМУ СЕРГІЮ ВІКТОРОВИЧУ, старшому лікарю швидкої медичної допомоги за вчасну кваліфіковану медичну консультацію, надану по телефону вранці 11 жовтня 2019 року стосовно нашої дитини. ПРОШУ зробити запис до трудової книжки лікаря, бо це теж є важливим у професійній діяльності.» Невдовзі отримав письмову відповідь.

Із практики громадянської журналістики для нас дуже важливими та інформаційно цінними є сюжети, що не просто підтверджують чи спростовують певні факти, а ще й мають своє логічне продовження. Бо життя триває. Так от вчора мені вдалося коротко поспілкуватися безпосередньо по телефону із героєм сюжету. Подякувавши Сергію Вікторовичу за дуже важливу і професійно корисну консультацію, поінформував його, що викладаю основи журналістики та літературної творчості серед дітей шкільного віку, надав про всяк випадок необхідні контакти. А також коротко розповів про те, що шукаємо авторів для популяризації творчості Уласа Самчука. І виявилося, що у лікаря Сергія Вікторовича, який має таке просте і зрозуміле українське прізвище, онуки-5-класники навчаються в українській школі. Наша розмова була дуже короткою, бо зі свого боку особисто не хотів перевантажувати телефонну лінію, яка ще може бути корисною для інших пацієнтів. (Одразу пригадав свої шкільні роки, коли у спеціалізованій музичній школі, куди поступив саме до 5-го класу, серед загальноосвітніх предметів полюбляв мову та літературу. Отож, будемо раді поповненню групи наших авторів новими кадрами, які зможуть продовжити естафету розвитку національно-патріотичного виховання у творчості.)

Комусь, хто звик жити у «гонитві за сенсаціями» ця історія може показатися такою, що не дуже варта особливої суспільної уваги? Але, з погляду нашого достойного українця, ідейного однодумця, великого літератора і громадського діяча УЛАСА ОЛЕКСІЙОВИЧА САМЧУКА, саме такі невигадані історії про героїзм наших днів є гарними проявами людської гідності.

Отож, хотілося би побажати усім нам, щоби у сучасному житті таких прикладів і проявів героїзму наших днів побільшало.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)