ПРОСТІ РЕЦЕПТИ

ГРОМАДЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

УЛАСА САМЧУКА

Публіцистика УЛАСА САМЧУКА є досить різноманітною. Іноді й суперечливою за висновками автора від побаченого, коли він у 1941 ― 1943 роках подорожував радянською Україною, охоплену війною. Особисто мені ця публіцистика чимось нагадує сучасну громадянську журналістику, якщо трошки модернізувати мову його авторських публіцистичних спогадів. Це читається дуже емоційно, спонукає до постійних роздумів та реплік, провокує діалог та дискусію. Отож, зараз декілька слів про його громадянську позицію. Про те, чого іноді бракує багатьом з нас.

Не має значення, з якого міста ми родом, з Рівного, Львова, Києва, Харкова, Луцька, бо сам УЛАС САМЧУК, розмірковув про те, що є головнішим. Те, наскільки ми є людиною, незважаючи на «пролетарське чи національне», приблизно так. Зараз хочу не дослівно цитувати, а сенс і зміст передавати.

А у Харкові УЛАС САМЧУК теж був, про це є публіцистичні його спогади «Дещо про Харків». Днями перечитував сам, учням цитував. Дуже такі несподівані відгуки залишив автор, іноді й занадто жорсткі, з точки зору виховання толерантності. Втім, іноді нам потрібен «холодний душ» для пробудження громадянської позиції? Хоча він наприкінці спогадів поставився із розумінням, бо народ на сході відроджується. Хто хоче, то творчо стає більш успішним і розкутим. Тобто відроджується в наші дні. Отой дух модерну він і передав у своїх спогадах, а жорстку критику можна стерпіти, навіть пробачити. Бо багато в тому я побачив правдивого. Це є критичне мислення, яке нам так потрібне сьогодні.

До речі, наша молодь Харкова теж помічає суперечності сьогодення, не без участі педагога, батьків, однолітків, не без участі соціуму і особистих спостережень.

А конкурси є цікавою справою, хоча й позаурочною роботою. Як вмотивувати молодь до цього? Важке запитання, не буду про це більше говорити. Хоча пригадаю наше нещодавнє заняття. Приїхала мама 8 дітей. В неї і свої, і всиновлені. Хтось офіційно, хтось живе фактично. Пані Вікторія привезла вперше на заняття двох дівчат. І педагог їх одразу … відправив на конкурс. Якось весело й прикольно звучить? Ну, не заробітки ж якісь сумнівні подумки відправив цю родину. Потім через знайомих дізнався, що заняття їх не залишило байдужими. Маса емоцій та роздумів. Це приємно! Так от знаєте, що мене як людину і громадянина особливо вразило? У гарному розумінні цього слова.

― А чи можна написати про героїзм так: герої ― це наша родина? Бо сьогодні дуже непросто виховати 8 дітей?!

Я абсолютно погодився із такою думкою. Бо й ми виховуємо 2-х малолітніх дітей, це економічно не легко нині. Ось та правдивість і відвертість, яка притаманна духу і змісту публіцистики У.САМЧУКА. Це, без перебільшення, є героїзмом наших днів, для тих, хто сьогодні у ХХ столітті лишився в Україні! Не покинув родину і дітей, подавшись на закордонні заробітки, а намагається це робити тут і зараз, у 2020-му, напередодні 115-ліття з дати народження нашого видатного письменника і не тільки. Але ж саме життя «провокує». Скажімо, у Луцьку на Волині багато людей на заробітках. Про це розповідали нам із дружиною мешканці хостелу «Друзі», де ми були із 2-денною екскурсією влітку 2019-го.

Про рідну Рівненщину У. САМЧУК теж писав неоднозначно. Місто Рівне якось занадто розкритикував, мовляв, усі дороги рівні і однакові? Не зовсім із цим погоджуюся, хоча поки що маю мало аргументів «за» чи «проти», оскільки ще не бував у Рівному. Хоча, за словами Уласа Олексійовича, з цього міста дороги ведуть і до Польщі, і скрізь. І при цьому на ці мізерні копійки педагогічної зарплати чесні педагоги ще працюють? Особисто себе відношу до цієї категорії, бо на дітях грошей не заробляю, ніяких коштів із батьків не «тягну», як це відбувається у педагогічному соціумі, на превеликий жаль. А це є проблемою сучасної освіти. Тому, для початку маємо виховувати в собі та дітях людину із громадянською позицією. Маємо навчитися відкрито, не боячись, говорити усім в соціумі правдиві речі про наболіле.

Особисто не боюся, і періодично нагадую про мізерні зарплати на різних методичних годинах і педагогічних нарадах, про ці реалії написав і у свіжому тексті виступу на педраду. Просто мені дуже подобається ця постать У.САМЧУКА, бачу ідеологічне спільне у багатьох речах. Нерідко треба соціум тримати у «напрузі» чи «у пульсі», щоби слово діяло як мирна зброя.

Особисто у мене був випадок із власної правозахисної практики, коли після моїх журналістських звернень змінився (подав самовідвід) суддя, а за ним і адвокат, і потім нормальна порядна адвокатка зробила усе для того, щоби виграти справу у суді. У результаті дитину повернули із реабілітаційного центру «Надія», що розташований поблизу російсько-українського держкордону, до матері і бабусі на підставі рішення суду у цивільній справі. Останні мої журналістські звернення стосувалися того, щоби дитину повернули, бо є рішення суду 1-ї інстанції. І вде при новому Президенті на ті звернення відреагували. Мені телефонували і вже відчувалося якесь людське розуміння ситуації у голосі посадовців. Отож, почитайте про мужню дійсність У.САМЧУКА, і це підсилить громадянську активність.

Замість післямови продовжимо розмову? Усе дуже просто. ПРАВДИВІСТЬ ТА ВІДВЕРТІСТЬ — ось головні та досить дієві рецепти для сучасної молоді від УЛАСА САМЧУКА. Принаймні, особисто у цьому переконався та й багато батьків моїх учнів із цим погоджуються.

ЛЕОНІД ГАПЄЄВ,

педагог, член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)