НАРОД Є ТАМ,

ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ...

(про педагогічно-виховні «рецепти»

національно-патріотичного виховання)

Поштовхом до цих сучасних публіцистичних роздумів став загальноукраїнський конкурс серед школярів України про враження від творчості Уласа Самчука, започаткований вперше в нашій країні літмузеєм Уласа Самчука (м. Рівне), що є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості.

Отже, про що маємо сьогодні говорити із молоддю і батьками у контексті національно-патріотичного виховання?

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

Батькам та дітям дуже рекомендую почитати публіцистичний твір Уласа Самчука «Нарід чи чернь». А ще «Героїзм наших днів». Варто розглянути твір «Нарід чи чернь» з різних сторін, в тому числі з точки зору толерантності і терпимості, акцентувати увагу не тільки на проблемі, але й подумати про шляхи її вирішення.

“ Нарід чи чернь?” При першому погляді на дійсність це питання не дає нам спокою. У публіцистичному творі “Нарід чи черень?”, опублікованому у газеті «Українське слово» 1941 року, сам Улас Олексійович Самчук поставив акценти на людську гідність та національну свідомість. Водночас він запитує читачів про найболючіше для кожного українця питання, яке залишається актуальним і сьогодні. Що ж таке національна свідомість ? До речі, про тогочасну міську молодь часів 1941-го в Україні, У. О. Самчук зробив невтішні висновки: вони (ті молоді люди) скоріше схожі на юрбу і ніякої національної свідомості не мають. Якщо порівняти це твердження із сучасною молоддю, то, на превеликий жаль, проблема залишилася і в 2020-му, коли у лютому має виповнитися 115 років з дня народження Уласа Олексійовича Самчука.

Хоча, з іншого погляду, не все так погано. Сьогодні серед однолітків деяких моїх учнів є молоді люди, які по-своєму роблять якусь суспільно важливу справу. Такі є і у “Молодій Просвіті” на Харківщині, і в інших організаціях. Тут постає новітнє питання, що по суті є викликом сьогодення: країна має знати про своїх героїв. Саме з метою популяризації творчих досягнень наших учнів як авторів веду власний блог «ПРАВО ЗНАТИ ― ЧАС ДІЯТИ!»

Про засади формування національної свідомості

Як ми маємо змінити себе? За словами самого Уласа Самчука, маємо почувати себе людиною, почувати себе першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця.

Який можемо сьогодні зробити висновок? Хто ми: народ чи чернь? Думаю, для багатьох читачів дещо категоричні твердження Уласа Самчука про «чернь» можуть здаватися образливими? Але ж він у кінці свого публіцистичного твору ставить запитання, даючи вже самим читачам зробити свої остаточні висновки.

Напевно, багато чого залежатиме від нас самих, від внеску кожного у розвиток громадянського суспільства. Особисто від себе додам ось що. Національна свідомість має бути як лейтмотив у симфонічному музичному виконанні оркестру ― звучати в уяві та свідомості кожного з нас. Як молодий громадський кореспондент, що починає цю непросту справу, одна з моїх учениць Еліна Дробко відвідує різні заходи культурно-мистецького і національно-патріотичного змісту. А з листопада 2019-го вона бере активну участь у заняттях та різноплановій просвітницькій діяльності гуртків позашкільної освіти «Моя майбутня професія» і «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, звідки вперше дізналася про життя і творчість Уласа Самчука.

Особисто переконаний у тому, що сьогодні ми повинні на рівні держави і суспільства, на рівні освіти, на рівні сімейного виховання, і просто на рівні кожного з нас замислитися над тим, хто ми сьогодні: народ і нація, чи «біомаса», електорат, потрібний політикам лише раз на 5 років під час виборчих змагань?

Щоб носити горде ім’я Людини (з великої літери) з ментальністю європейця, яка є часткою по-європейськи налаштованого соціуму, треба приділяти час самовдосконаленню, самоосвіті. Тут пригадую тему героїзму наших днів в окремому однойменному творі У. Самчука, який також варто почитати.

І, до речі, цей загальноукраїнський конкурс для молодих авторів про враження від творчості У. Самчука, теж є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості. З власної педагогічної діяльності помічаю те, що народ (молодь та їхні батьки) цікавиться, і це вже є великим початком великої суспільно важливої справи.

Національна свідомість українців

в контексті європейськості

НАРОД Є ТАМ, ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ. Але цим треба займатися більш сучасно і дещо навіть креативно. Тоді й народ до нас більше підтягнеться, якщо говорити більш сучасною мовою...

І, замість післямови, мені особисто не дає спокою, у гарному розумінні цього висловлювання, та інформація, що Улас Самчук вдало поєднував питання людської гідності та національної свідомості у загальноєвропейському контексті. (почитайте «Куди тече ріка в житті і творах УЛАСА САМЧУКА?» http://leonidgapeev.blogspot.com/ 09.01.2020) Якщо ви полюбляєте класичну музику і художнє слово, можу порадити знайти кілька хвилин та послухати симфонічну поему «Влтава» чеського композитора Бедржиха Сметани із циклу «Моя батьківщина» у класному професійному виконанні молодих артистів. До речі, в Інтернеті можна подивитися виступ великого симфонічного оркестру одного з навчальних закладів Чехії за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=l6kqu2mk-Kw і за ці 14 хвилин подумати про сенс і зміст твору «Куди тече ріка» Уласа Самчука — уривку з роману «Волинь»). Це теж чудовий приклад того, як наші сусіди-чехи, виховують у своїх громадян за допомогою культури і музичного мистецтва національну свідомість.

Своєрідний «годинник життя», де поставлено запитання про зустріч крізь століття двох видатних постатей чеської та української культур Б. Сметани і У. Самчука створила у своєму арт-малюнку «Куди тече ріка в житті і творчості Уласа Самчука?» учасниця гуртка, 8-річна авторка Софія Гапєєва. Здається, на запитання, куди тече ріка Влтава в житті і творчості Уласа Самчука, юна авторка знайшла свою сучасну відповідь: в Український Вільний Університет, який на той час знаходився у Празі. Національна свідомість У.Самчука знайшла своє європейське втілення. І це теж є важливим аспектом сучасного національно-патріотичного виховання, в сучасних умовах життя і прагненнях українців до європейськості.

Отож, своєрідним інноваційним і досить сучасним «рецептом» виховання національної свідомості у сучасних дітей та підлітків (з власного педагогічного досвіду) можу порекомендувати поєднання музики і слова. Бо ці діти займаються різними видами творчості та мистецтва, тому гармонійне поєднання цілком вдало дає свої позитивні результати. Коли вони хоча би пару разів послухають симфонічну поему «Влтава» Б. Сметани, нашій молоді варто нагадати той факт, що Улас Самчук кілька років прожив у Празі, навчався в Українському Вільному Університеті. Ось тоді наша молодь замислиться і про європейські акценти формування національної свідомості в житті і творчості У. Самчука. Це особливо актуальним є сьогодні, коли Україна офіційно проголосила курс на євроінтеграцію на просто на рівні ідеології, але й на рівні діючого законодавства.

Для педагогіки і виховання важливо акцентувати увагу молоді й на тому, що Бедржих Сметана є ідейно близьким українському письменнику, публіцисту, журналісту і громадському діячеві Уласу Самчуку. Адже велична ріка Влтава у такому мелодійному звучанні є символом культурного розвитку Чехії, що стала доволі «розкрученою» ідеєю свободи у Європі, сьогодні відкриває нам один із секретів біографії Уласа Олексійовича Самчука, який 12 років життя провів у Празі, там він навчався в Українському Вільному Університеті. (докладніше: УЛАС САМЧУК — МЕЛОДІЙНА «ТЕМА СМЕТАНИ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ? http://leonidgapeev.blogspot.com/ 04.01.2020)

Про різні міста:

«Колеса мусять крутитись»…

Цикл публіцистичних заміток Уласа САМЧУКА (1941 — 1943) із символічною назвою «Колеса мусять крутитись» розпочинається із спогадів про місто Рівне. З цього славетного міста світу ідуть дороги, в усі країни світу. Цілком актуальні спостереження, враховуючи багаторічний закордонний шлях життя Уласа Олексійовича, і перукарі тут розмовляють кількома іноземними мовами? А далі ми подумки вирушаємо до рідного для нас міста Харкова, колись першої столиці України, враховуючи радянський період історії. Тут теж побував Улас САМЧУК. Про великі контрасти тогочасного великого міста Харкова (1942 рік), коли навколо була війна із фашистською навалою, а в магазинах і крамницях за гроші можна було дістати усе, коли навіть у Європі, за словами автора, усе діставалося за картками, не могло не здивувати як українців, так і європейців. Водночас У. Самчук побачив велику європейську площу, названу ним ознаками європейського життя, а нині ця сучасна площа Свободи є однією з великих в Європі 3-го тисячоліття. Побачив Улас Олексійович і будівлі Держпрому, що досі (добре, що певною мірою вже відреставровані) сьогодні теж нагадують про свою історію. Відвідав У. Самчук і виставу «Весела вдова» у драмтеатрі ім. Шевченка. І завершив У. Самчук свої спостереження («Дещо з Харкова», «Весела вдова» в ексклюзивній книзі «Документ доби», м. Рівне, 2008 р.) висновком про те, що незважаючи на війну та більшовизм-заразу люди на сході, тобто у Харкові, оживають. Сьогодні хотілося би теж такого відродження. Економічного та соціального відродження також. Бо нинішня дорожнеча життя у Харкові 2020-го, також згадана Самчуком у 1942-му, чомусь навіюють нові роздуми. Народ, електорат, хто ми є сьогодні?

Втім, на завершення дещо про національно-культурне відродження. Тепер про позитивні приклади та актуальні факти сьогодення.

Про літмузей УЛАСА САМЧУКА

Особисто не дуже приділяю значення науці нумерології. Але цього разу звернув увагу на дуже яскраві «віддзеркалення» дат. Як нещодавно почитав у фейсбуці (https://www.facebook.com/events/575628339940889/?active_tab=about) 20 лютого 2020 року виповнюється 115 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука ― видатного українського письменника, журналіста і публіциста, редактора, автора книг «Волинь», «Марія», «Кулак», «Чого не гоїть огонь», «Гори говорять», «Ост» та ін. Думаю, не лише інтелігенція Рівненщини, але й усієї України пишається тим, що дороги Гомера ХХ ст. тісно пов’язані з цим краєм та безпосередньо з містом Рівне. А далі із радістю наведу дуже цікавий факт у контексті виховання національної свідомості. 12 років у Рівному діє Літературний музей Уласа Самчука. Його експозиція наповнена унікальними експонатами та особистими речами письменника, які розповідають відвідувачам про цікаві факти з життя та творчості цього видатного українця.

Рівненський обласний краєзнавчий музей, Літературний музей Уласа Самчука та Оксана Соколик як розпорядниця спадщини Уласа Самчука, оголосили про конкурс на кращий учнівський твір на тему «Мій день в Літературному музеї Уласа Самчука» для школярів України. І хоча наші автори-учасники позашкільної освіти з гуртків «Точка зору», «Моя майбутня професія» з Харкова з цілком об’єктивних поки що не можуть відвідати цей літмузей, вони з великим зацікавленням ознайомлюються з творчістю Уласа Самчука. А ще роблять сучасні інтерпретації на теми його творів у різних жанрах, стилях та номінаціях. Отож, питання національної свідомості має не лише проблемні аспекти, але й цікавий досвід для практичного втілення у життя.

ЛЕОНІД ГАПЄЄВ,

засновник та автор публікацій блогу “ ПРАВО ЗНАТИ — ЧАС ДІЯТИ !”,

член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)