ПОГЛЯД МОЛОДІ

НА ІСТОРІЮ І СЬОГДЕННЯ,

Або ПАМ’ЯТЬ НАЦІЇ ― НЕ ЗНИЩИТИ…

Думаю, зі мною погодяться ті, хто сприймає національно-патріотичне виховання не з позиції формальності, а із суті цього явища, з позиції загальнолюдських цінностей, якщо побачити проблему із глибини десятиліть і навіть століть. Бо для нас, сучасних громадян вільної і незалежної, по-європейські налаштованої на свій розвиток держави, завжди важливо і цікаво дослухатися до думки молоді.

Публіцистичні нотатки на тему голодомору 1932 —1933 років молодої авторки ЕЛІНИ ДРОБКО, яка спробувала себе в ролі громадського кореспондента, можна сприймати із суворою реалістичністю. Але їх варто почитати. Бо погляд молоді на історію і сьогодення, напевно, стосуються кожного, хто має власне розуміння того, що таке історія, ментальність і національна пам’ять.

ПАМ’ЯТЬ НАЦІЇ ― НЕ ЗНИЩИТИ…

Цікаві, по-дорослому осмислені публіцистичні роздуми про голодомор навесні 1933-го в громадянській інтерпретації 13-річної учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Еліни Дробко, опубліковані у № 44-52 загальнодержавної української газети «Культура і життя», заснованої у січні 1913-го року Гнатом Хоткевичем, разом із ексклюзивним примірником цього унікального видання, якого немає сьогодні у харківських бібліотеках, нарешті потрапили до юної авторки. Отож, побажаємо їй цікавого і змістовного родинного читання.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

фото автора