ЖУРНАЛІСТИКА

ЯК ВСЕСВІТ:

життя продовжується !

Наприкінці шкільних канікул сонячного морозного ранку 1 листопада учасники позашкільної освіти гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради побували на екскурсії в редакції однієї з найстаріших газет Харківщинии «Трибуна трудящих».

Почувши цікаві, із гумором і водночас насичені серйозною життєвою філософією розповіді відповідального редактора Василя Чигрина із перших вуст про сучасну привабливість, складність і відповідальність перед суспільством журналістської професії, дізнавшись і побачивши із середини те, як створюється газета, юні та молоді автори сповна відчули це своєрідне й нескінченне джерело творчості. А ще під час неформального живого спілкування дізналися про особливості професійної майстерності газетярів.

— Журналістика — це не просто професія, а особливий стиль життя, що дає відчуття свободи. Ми, журналісти, маємо рухатися на випередження часу, щоби бути компетентними, поінформованими у різних галузях знань, цікавими як особистості для читачів. Але це не проста справа, бо маємо як дослідники-першопроходці, немов розвідники відшукати інформацію, з якої створюватимемо ексклюзивний матеріал… У 94-му році на філфаці ХНУ ім. Каразіна відкрили відділення журналістики. Перший завкафедрою журналістики Ігор Леонідович Михайлин створив книгу «Журналістика як всесвіт: вибрані медіадослідження»… Це не лише професія, але й справа, якою живеш постійно й повсякчасно. На заводі можна відпрацювати зміну і потім відпочити. А журналіст і вдень, і ввечері, і вночі мусить пережити в собі те, про що напишеш. Нерідко буває так, що сьогодні прес-конференція чи театральна прем’єра, а завтра вранці маєш здати готовий матеріал. Взагалі, із журналістикою треба одружитися, — по-філософськи розповідає Василь Васильович, який вже 40 років успішно й професійно створює різні теми у журналістиці. Після навчання у Москві, Києві, Львові йому пропонували й надалі викладати в Харківському національному університеті ім. Каразіна, але В.В. Чигрин залишився відданий тій справі, яку дійсно полюбляє. Бо йому дуже подобається саме писати.

Тепер відкрию один секрет: у ХНУ ім. Каразіна нинішній редактор «Трибуни трудящих» викладав не «підручникові тези», а цілком практичний спецкурс під назвою «Інтрига в редакції і як з нею боротися». Не важко здогадатися, що автор зібрав інформацію не з теорії, а з власного практичного досвіду, бо колись починав молодим кореспондентом і тому знає про що розповісти молоді.

Думаю, зараз настав час звернути увагу наших молодих авторів та їхніх батьків на історію газети «Трибуна трудящих».

З літопису газети «Трибуна трудящих»

Це видання почало своє життя із червня 1937-го як тодішня партійна преса. А згодом, із 1965-го газета виходить під назвою «Трибуна трудящих». Це й була її суть. Співавторами та героями дописів районки ставали вчителі і землероби, доярки і митці, лікарі й тваринники. Вони активно співпрацювали з близьким по духу друкованим засобом масової інформації, на рік надходило до 1,2 тис. листів читачів. В окремі роки наклад дорівнював 12 тис. примірників. Протягом усього часу існування навколо видання гуртувалися і працювали в редакції цікаві творчі особистості. Вважали почесним друкувати тут свої твори Остап Вишня і Максим Рильський. Першим редактором газети «Трибуна трудящих» був історик, фронтовик, інвалід Великої Вітчизняної війни Анатолій Гур, десять років очолював видання заслужений журналіст України Валерій Леміщенко та інші. Постійно оновлювався і розвивався творчий колектив журналістів. Старожили редакції накопичували досвід, молоде покоління привносило оригінальні ідеї, нові методи роботи тощо. За всіх часів газетярі були невичерпними романтиками, оптимістами, трударями, які прагнули чесно працювати, робили газету правдивою, доступною, ближчою до людей. (Докладніше про історію цього видання і сьогодення можна дізнатися на сайті http://tribune.com.ua/istoriya-gazety)

Журналістика як спосіб світосприйняття:

життя продовжується…

Погодьтеся, дуже важливо і класно, що наші молоді і зовсім юні автори під час осінніх канікул мали можливість не з підручників, а в реальному часі познайомитися із живою легендою української журналістики. А ще отримали у подарунок примірники свіжого випуску газети «Трибуна трудящих» № 56 (1494) за 1 листопада 2019 року, яка сьогодні зорієнтована на читацький загал Харківської області та міста Харкова. На згадку від побаченого і почутого одна із юних авторів 8-річна Софія Гапєєва висловила власний погляд на професію журналіста, вона створила 2 сюжети креативних малюнків-колажів: «Легка робота» і «Важка робота».

Шкода тільки, що швидкоплинний час, політико-економічні реалії багато чого змінюють. Скажімо, кілька років тому «Трибуна трудящих» мала чималий штат працівників, а журналісти цього друкованого видання (як і інших районних газет, яких було тисячі в Україні) за своїм статусом були прирівняні до державних службовців, що економічно вигідно впливало на рівень зарплат і пенсій. А сьогодні після процесу так званого роздержавлення ЗМІ газета «Трибуна трудящих» одна із не багатьох, яка вижила у медійному соціумі серед інших колись діючих друкованих видань, хоча це теж виявляється дуже не простою справою. Як розповів В. В. Чигрин, сьогодні серед загально спрямованих на широкий загал читачів газет Харківщини залишилися «Время», «Слобідський край», «Вечерний Харьков». Втім, зараз дивлюся з позиції читача і відчуваю певний оптимізм: у макеті «Трибуни трудящих» вже на першій шпальті зазначено їх сайт та своєрідний девіз видання: життя продовжується!

Пригадую як у молоді студентські роки на початку (так званих голодних) 90-х за порадою студентів-музикознавців прийшов до редакції обласної газети «Панорама» у будівлі Держпрому, де Василь Васильович працював відповідальним секретарем видання. За чашкою чаю і печивом ми розговорилися, він якось здивував мене запитанням про те, навіщо це мені. Бо просто хочу спробувати писати. Так відповів тодішній студент. І моя перша маленька за обсягом замітка про фестиваль індійської музики вийшла із збереженим авторським заголовком «Лотос цветет даже зимой». Зараз, крізь роки життєвого досвіду, думаю що той заголовок є вельми символічним. А згодом з’явилися мої публікації у рубриці «Публіцист» в тодішній газеті «Панорама», не без участі мого наставника В.В. Чигрина. Думаю, головне, що мені вдалося від нього перейняти, то це любов і цікавість до життя, бажання писати, яке дійсно має жити в нас самих, аби наші тексти були цікаві для читача.

Чесно кажучи, сьогодні далеко не кожен із практикуючих журналістів може так швидко й легко «перезавантажитися» як Василь Чигрин та писати на будь-яку тему, від культури і мистецтва, новин місцевих територіальних громад, молодіжного життя до проблем медицини, аграрної сфери і не тільки, вишуканою і грамотною українською.

Ось так, цікаво і змістовно, весело й непомітно, пізнавально, неформально і креативно відбулося майже 2-годинне знайомство гуртківців із однією з найстаріших газет Харківщини, що має свою давню історію, насичене сьогодення і, безперечно, судячи із змісту сайту видання, свою перспективу. Тут варто відкрити читачу ще один секрет. Зазвичай, головні редактори є дуже зайнятими творчими працівниками ЗМІ, яких не так вже й легко зустріти у приміщенні редакції, не говорячи вже про організацію таких заходів для шкільної молоді. Користуючись нагодою, від імені наших авторів хочу подякувати редактору «Трибуни трудящих» Василю Васильовичу Чигрину за цікаве знайомство і дуже пізнавальну професійно зорієнтовану екскурсію у безмежний всесвіт сучасної журналістики. Бо дійсно для охочих і не байдужих, хто насправді цим живе і намагається рухатися, випереджаючи час, журналістика як всесвіт, з вірою у професію, із відкритістю до діалогу та змістовного спілкування з читачем, із пошуком правди, істини і позитиву, де життя неодмінно продовжується…

Леонід Гапєєв,

керівник гуртків «Точка зору» та «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

фото автора та з сайту http://tribune.com.ua/istoriya-gazety