КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ:

ТРАГЕДІЯ та ЩАСТЯ

Ми продовжуємо та наразі завершуємо дослідження публіцистики Уласа Самчука в межах конкурсу, оголошеного вперше в Україні літературним музеєм м. Рівне. Бо вже фінішують строки прийому учнівських робіт. Хоча публіцистика цього самобутнього автора не вичерпна для подальших роздумів та інтерпретацій. Це цікаві та рідкісні твори, яких немає у просторах інтернету. Також їх немає у шкільній програмі. Ексклюзивна цінність. Бо вони опубліковані у книзі «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Пропонуємо вашій увазі образотворчі інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука у виконанні Марини Харченко,10-класниці 126-ї харківської школи, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.

Що ж сьогодні особливо хвилює та привертає увагу сучасної молоді нашого століття? Авторка арт-малюнку обрала найбільш вражаючі цитати з першоджерела.

«Темні будови, чорні сілуети руїн, зловіща, моторошна тиша, і час від часу зрив і сяйво пожежі. Ось одна така ніч, яка отам далі обнята попелясто-бронзовим сяйвом, яке виривається з глибин мертвого міста. І новий вибух огню...

Ця згущена, ця розмашна трагедія, що так вишукано і свавільно твориться на кольосально великому тлі історії, вкладає у наші душі і наші серця надмірно потужні думки: ми вийдемо з йього вогню гартовані. Гартовані свідомістю, гартовані образою, гартовані упослідженням, гартовані тугою. Ми перейдемо цей втиканий гострими тернями шлях. Ми вичуємо силу розлитої крові. Ми тричі і більше пізнаємо наших предків.

Це ті думки... Думки, які згадуються з якоюсь тугою, ніби тоді вони родились наново. І те народження, та сильна палка любов, те трагіщастя... Все те зіллється у одне суцільне враження тих чорних ночей...

А після, коли приходить день... Знов життя...

А думки все ще не тут, а там... А думка міцно тримається багатьох місць, а серце повне, глибоке, схвильоване, закоханє... Як неймовірно тяжко висловити у такі буряні дні радість... Але вона все таки десь далеко у мене є. Вона обнялась з тугою, з вірою, й вона веде мене, ніби добрий провідник, через непроглядний пралист подій нашої страшної, неповторної, великої доби.»

Сам письменник і журналіст Улас Олексійович Самчук згадує про київські вечори і ночі, коли за вікнами ховається увесь Київ, а залишається людське серце. Воно схвильоване й закохане. У такі дні тяжко виразити радість. Нехай кожного з нас віра у живу й непідроблену дійсність, за висловлюваннями Уласа Самчука, веде ніби добрий провідник, крізь будні подій нашої страшної, неповторної і водночас великої доби.

На фото:

КИЇВСЬКІ ВЕЧОРИ:

ТРАГЕДІЯ та ЩАСТЯ, арт-малюнок ― інтерпретації на тему публіцистичного твору «Чорні ночі. Прощання» Уласа Самчука (25 грудня 1941 року) із циклу репортажів «Крізь бурю і сніг» із книги «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 ― 1943 років».

Автор Марина Харченко, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 з міста Харкова.