УЛАС САМЧУК — МЕЛОДІЙНА «ТЕМА СМЕТАНИ»

В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ?

Ми зараз будемо говорити не про смачні страви. Не про сметану, яка так до вподоби багатьом українцям усього світу, особливо з варениками чи полтавськими галушками. Ми згадаємо про чеського композитора Бедржиха Сметану, який є дуже ідейно близьким нашому письменнику, журналісту, публіцисту Уласу Самчуку.

Із досвіду викладання та з погляду творчої людини, яка має серед іншого професійну музичну освіту, можу відкрити один секрет. Творчі експерименти та інтерпретації, несподівані для багатьох подібні інновації, що поєднують музику і слово як гармонію і синтез сучасного мистецтва, досить цікаво і позитивно сприймаються молодими авторами, які починають ще більш активно створювати власні інтерпретації у слові та креативних малюнках на тему творів Уласа Самчука. Особливо з огляду на те, як Улас Олексійович пропагував європейську ідею прагнення до освіченості українців свого часу. Послухайте музичний твір «Влтава» чеського композитора Сметани і тоді відчуєте у мелодійному звучанні цю ідею відкритої культурної Європи, до якої має наблизитися українська свідомість, завдяки творам Уласа Самчука.

Усе в житті людини починається з її народження. Має подальший вплив на життя той соціум і сімейне середовище, з якого «тече ріка» родини, її простору і часу. Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року у багатодітній заможній селянській родині, дуже любив землю і природу. А чеський композитор Бедржих Сметана народився 2 березня 1824 року в містечку Літомпиль, розташованому на схід від Праги, був одинадцятою дитиною в сім’ї пивовара Франтішека Сметани і його дружини Барбари. Батько майбутнього (не лише чеського, але й згодом всесвітньо відомого) композитора був налаштований патріотично і дбав про те, щоб у дітей пробудився інтерес до чеського пісенного фольклору. У будинку часто музичили, в основному у формі струнного квартету, і батько ще в ранньому дитинстві навчив Бедржиха грати на скрипці. Однак вже незабаром він став віддавати перевагу фортепіано. А от далі ще цікавіші факти з біографії. Після закінчення навчального року в Йіглаві, Бедржиха віддали до гімназії в місті Німецький Брід. Там Сметана зблизився з Карелом Гавлічка-Боровським, майбутнім діячем чеського відродження, поетом і публіцистом. Як бачите, поєднання музики і слова, не лише у педагогіці, але й у реальному житті мають вплив на подальше формування громадянської позиції людини.

Для завершення освіти батько направив сина в місто Плзень, де жив їх родич — професор Йозеф Франтішек Сметана, активний діяч чеського відродження. У його будинку юнак ще більш захопився передовими ідеями, історією чеського народу, познайомився з творами чеських письменників і композиторів.

З трьох симфонічних поем, що виникли в Гетеборзі, найбільш самобутня друга поема — «Табір Валленштейна» (1859). Це перший великий симфонічний твір Сметани яскраво вираженого національного характеру. У ньому намітилися риси майбутнього симфонічного циклу «Моя Батьківщина». У той час в Чехії відбулися великі зміни. Сметана почав думати про повернення на батьківщину.

«ВЛТАВА» СМЕТАНИ,

Або «Куди тече ріка» Уласа Самчука ?

Ми послухаємо симфонічну баладу цього композитора, що має назву «Влтава» із циклу «Моя батьківщина» у класному професійному виконанні молодих артистів. До речі, мовою оригіналу пишеться так: VLTAVA Moja domovina. (В Інтернеті можна подивитися чудове симфонічне виконання великого симфонічного оркестру одного з навчальних закладів Чехії за наступним посиланням https://www.youtube.com/watch?v=l6kqu2mk-Kw і водночас за ці лічені 14 хвилин подумати про сенс і зміст твору «Куди тече ріка» Уласа Самчука — уривку з роману «Волинь»).

Для сучасних не байдужих і просто зацікавлених читачів, порівняно із часом життя самого У. Самчука, є чимало практичних можливостей для ознайомлення із його творчістю. Принаймні, в інтернеті можна послухати і деякі аудіо книги з творами цього автора. А зараз з електронного ресурсу https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3636 процитуємо фрагмент «Куди тече ріка» Уласа Самчука — уривок з роману «Волинь».

«Але ж куди насправді все то пливе? Та вода? Та ціла річка? Володько стоїть, руки заложені за спину, очі вперті в прозору, жовтаву воду, на обличчі задума. І враз приходить ще одна думка: а що, коли б отак. Піти за водою? Отак усе лугом та лугом… І куди б зайшов?» («Куди тече та річка». Самчук Улас. Уривок із роману "Волинь")

Куди тече та річка: це питання має не просто український, але й великий європейський контекст. Бо У.Самчук часто говорив і писав про Україну у великій і високоосвіченій європейській родині інших націй і народів. При цьому, незважаючи на прагнення до толерантності за мовними і національними ознаками, Улас Самчук завжди нагадував читачеві про те, що родом ми з України. Водночас у своїх творах він налаштований на широкий світогляд із загальнолюдськими цінностями. І підтвердженням тому є факт навчання Уласа Самчука в Українському Вільному Університеті у Празі. Тому й ми не можемо оминути увагою тему Влтави у однойменному музичному творі чеського композитора Сметани.

 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B0

До речі, за інформацією Вікіпедії Влта́ва або «Велтава» (чеськ. Vltava нім. Moldau) — найдовша річка в Чеській республіці, притока Лаби. Довжина — 446 км, площа басейну — 28 090 км², що становить більше половини площі Богемії і близько третини всієї території Чеської республіки. І от тепер повернімося до того, куди пливе «вода життя» у творчості і життєписі Уласа Самчука? Жоден навчальний заклад з різних причин йому закінчити не вдалося, але він самотужки здобув освіту і досить непогано володів польською, німецькою, чеською мовами. У Празі Самчук прожив майже дванадцять років. З усіх 82 років в Україні письменник прожив лише 22 роки, решту часу перебував за кордоном, але сумував за Батьківщиною дуже сильно. Своє рідне село Самчук вважав центром Всесвіту. Загальновідомо, що тільки людина, що сприймає свою батьківщину як центр усього світу, може стати дійсно видатним творцем. За океаном йому навіть доводилося мести вулиці, аби заробити на кусень хліба. Та попри негаразди, він усе своє життя писав.

Тепер повернімося від жорстких тогочасних реалій до ідеї культурної Європи, яку на власному прикладі Улас Самчук зміг таки втілити у життя. Адже жив і писав свої твори у різних країнах, володів іноземними мовами.

Спробуємо оцінити красоту Чехії, де Улас Олексійович побував майже через століття після свого ідейного попередника композитора Сметани? Мене особисто приємно вражають ці фотографії ріки Влтави.

Влтава в Празі (панорама з Карлового мосту).

Влтава у Празі.

Влтава впадає у Лабу біля підніжжя замку Мельник

Чеські мотиви

у творчості Уласа САМЧУКА

Скажіть, а чи не нагадує вам ця європейська річка ВЛТАВА наш славетний, популярний серед нинішніх українців, величний Дніпро? Але куди тече та річка? ВЛТАВА за лічені десятиліття «припливла» до ідеологічної радянської окупації демократичної Чехії, яка стала «філією» СРСР під назвою Чехо-Словаччина? Саме у цій ідеологічно «модифікованій» країні прожив Улас Самчук? Хоча й не все так погано було, адже він навчався в Українському Вільному Університеті у Празі.

А от тепер подумайте, чому творчість Уласа САМЧУКА по праву можна образно назвати «мелодійною темою СМЕТАНИ» української літератури»? Цілком можемо припустити, що у Празі за ці 12 років Улас Олексійович знайшов час подивитися на те, куди тече велична й дуже символічна для історії та культури чехів ріка Влтава? Композитор Сметана теж тему батьківщини озвучив в образі ріки Влтава. Шкода, що ці великі лідери української і чеської національних культур трошки «розминулися» у часі, бо У. Самчук народився на століття пізніше. Хоча, з іншого погляду, навіть дати народження цих двох ідейно близьких митців музики і слова дуже схожі: СМЕТАНА — 2 березня 1824-го, САМЧУК — 20 лютого 1905 року. Але він як літератор (журналіст, письменник, публіцист) напевно замислювався над тим, куди тече ріка життя, навіть далеко від рідної домівки? (докладніше : https://dovidka.biz.ua/ulas-samchuk-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань dovidka.biz.ua Улас Самчук цікаві факти)

Думаю, якщо сьогодні створити екранізацію чи невеличку музично-театралізовану постановку на тему «Куди тече ріка» УЛАСА САМЧУКА, то без сумніву в якості музичного оформлення має прозвучати «Влтава» композитора СМЕТАНИ із її блискучими мажорно-оптимістичними життєстверджуючими фінальними акордами. А в якості міні-виставки дитячих колажів, малюнків, плакатів ми покажемо інтерпретації наших юних та молодих авторів-гуртківців.

Отож, за результатами проведеного дослідження сьогодні ми відкрили нове явище в українській журналістиці, публіцистиці, літературі і культурі. Адже нас, не байдужих і по-європейськи налаштованих сучасних українців поєднують важливі загальнолюдські цінності, які мають своє національне коріння в Україні.

УЛАС САМЧУК — мелодійна «тема СМЕТАНИ» в українській літературі.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртків «Точка зору» та «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради,

член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

Пізнать себе — то школа нелегка,

Життя мінливе, мов швидка ріка...

(переказ-інтерпретація на тему

«Куди тече ріка» Уласа Самчука —

уривку з роману «Волинь»)

Мрії... серйозні й несерйозні, реальні й нереальні. Дуже добре, коли у маленької людини є якась мрія, до якої вона прагне. "Людина без мрії, що птах без крила", — говорить народна мудрість. Улас Самчук, так само як і його герої, умів радіти світові й будувати у собі власний світ, заснований на добрі. Письменник у творі показує два світи: перший — це дорослий — серйозний, заклопотаний, і світ дитинства — фантазій і мрій. Вони тісно переплітаються між собою. Події, зображені у творі, відбуваються в короткому часі: початок XX ст. і до 30-х років. У центрі — панорама селянського життя, побуту, тяжкої праці біля землі, показана через долю великої родини Довбенків: Матвія і Насті, синів Василя, Володька, Хведота, дочок Катерини і Василини. У праці на землі все життя родини Довбенків, бо праця — це основа життя людини. Працюючи, кожная людина виконує Божу заповідь, забезпечує своє матеріальне існування, утвержджує себе як особистість.

Володько — гідний син свого батька

Ось і розповідь так само й починається з того, що батько працює у полі, до всякої роботи звичні його руки. А чим же живе його серце? Звичайно ж, що любов'ю та турботою за родину. А Володько? Він — гідний син свого батька. З дитинства в нього виникає живий інтерес до довкілля. Майже як колись малого Тараса Шевченка вабило на залізні стовпи, що підпирають небо. Так і Володько вирішує дослідити, куди ж усе таки тече річка, бо дуже вже кортить побачити йому, як вона впадає в море. Мені пригадується цікавий приклад. І таким прикладом із літератури є вірш Івана Франка «Мойсей», завдяки допомозі друзів він довів людей до найкращого життя. Дуже хочеться йому вчитися, тому він вмовляє свого старшого брата навчити його читати, а потім понад усе прагне до школи, до книжок. Вступивши до школи, Володько натхненно вчиться. Знання черпає не тільки з книжок. Його, немов магнітом, тягне до млина, де спілкуються селяни. Чекаючи своєї черги, вони розповідають різноманітні житейські історії, а Володько, принишкнувши, слухає, та запам’ятовує. Вдивляючись у воду річки, Володько також мріє про речі звичайні й разом з тим незвичайні. Річка кликала кудись за собою, і хлопець докладає максимум дитячих зусиль, щоб його бажання здійснилося. Фантазія Володька не від нудьги, а від того, що він духовно багатий, емоційно вразливий. Від діда Лук'янчука хлопець дізнався про історію села Лебеді, яка його надзвичайно схвилювала: "Його цікавить, чому це дійсно немає тих лебедів. І де ж вони ділися? І чого зімліла річка?" Найбільше Володько став боятися того, що так може і річка пропасти: "Усе тягне й тягне та вода. Хочеться надивитися, бо хто знає, чи не втече вона одного разу зовсім у безвість". У результаті незупинного пізнання Володько духовно виростає. Від Дніпра до Амазонки, через усі моря й океани, від Кордильєр до Гімалаїв обнімає його зір планету і, мабуть, це саме так зненацька змінило в його очах старе, своє село, людей, товаришів і навіть батьків.

Пішов сіяти розумне, чесне слово...

Його взяв хтось і посадив дещо вище від решти тих, що його оточували". Свій життєвий вибір Володько мотивує дуже навіть таки чогось незрозуміло, але чітко: "Хліборобом я не буду. Я піду і буду скрізь так, як мій батько зерно, сіяти добре, розумне, чесне слово... Потрібне слово, конечне слово". Володько такий ніжний, такий чуйний серцем, такий щедрий на таку любов. Разом з меншим братом Хведотом він вирушає мандрувати берегом річки. Маленький Хведот терпить усі такі негаразди і ще такі труднощі мандрівки. В цьому йому дуже допомагають його природна допитливість: малий так само дорожить довірою брата і боїться її втратити. Молодший братик цінує моральні чесноти — дотримання слова, відповідальність, порядність, самоповагу. Це такі якості, які закладаються в дитинстві і є основою буття людини. Із самого малечку хлопець вростає з розумінням добра і зла, гріха і покарання за гріх.

Дитячі мрії: досяжні й недосяжні,

Або будинок щастя у кожного свій…

Дитячі мрії... Великі й малі, досяжні й недосяжні... Це дуже добре, коли у маленької людини є мрія. Будинок щастячка. Перші перемоги на шляху до неї дають упевненість у своїх силах, бажання йти далі до великої мрії, докладаючи будь-які перешкоди. На шляху до своєї мрії (подивитися, куди тече річка) герої виявили сміливість, спостережливість, уміння міркувати, здатність до ризику. Хоча маленькі мандрівники не дійшли до кінця, все ж це була велика перемога дітей над собою і своїми почуттями. Запам'ятовуються слова Матвія: "Але дітям своїм наказую: Діти! Мусите перш, ніж торкнутися землі, пізнати себе. Вчитися мусите. Всі до одного. Чуєте?" Цей заповіт пізнати себе передбачає пізнання свого народу, його родової історії, культури, усвідомлення особистого життєвого покликання. Володько може бути прикладом для наслідування для кожного з нас своїм жагучим потягом до знань, інтересом до життя, прагненням рости духовно, чуйністю серця, що бере на себе всі болі, всі страждання рідної землі, невичерпним життєвим оптимізмом і самовідданістю у справі служіння Батьківщині.

Отже, підводячи підсумки, можна зробити такий висновок. Ідучи до мети, треба розраховувати тільки на себе, тому що не завжди поряд будуть люди, які можуть допомогти. Треба покладатися на друзів. Але не завжди поряд будуть друзі і знайомі, які з радістю тобі допоможуть. Цей висновок розгортає моє уявлення. Не потрібно боятися проблем, а лише тісно співпрацювати з ними. Я не стадо, я особистість, і лідер. Щоби бути успішною людиною, я не тільки вчуся на власних помилках, а ще й постійно повторюю вивчене. Сама віра людей в когось мотивує людину до великих вчинків та не дає їй думати, що вона нездара. Якщо покопатися в моїй голові, то можна зустріти одну маленьку думку. У тебе є ти, і разом ви зможете досягти все, навіть якщо людина сама. Хочу охопити літературу в цілому, щоб навести вам приклад. Прикладом з твору є Маруся з одноіменної повісті «Маруся Чурай», коли її підтримувало усе село. Матуся Чурай щиро кохала Петра, але той залишив іі наодинці з хворою мамою.

«Куди тече ріка» в сюжеті самого Уласа Самчука? Це питання є надзвичайно цікаве, не однозначне й філософське.

Пізнать себе — то школа нелегка,

Життя мінливе, мов швидка ріка...

Еліна ДРОБКО,

учасниця гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

НЕ СКЛАЛИ ЗНО:

ЩО ДАЛІ?

(НЕ ЗАБУВАЙМО ―

Життя триває!)

Протягом 2019-го наша авторка Дар’я БАЦЬКО досліджувала цю тему. І не просто аналізувала соціальну проблему, а й ретельно більше ніж півроку створювала ґрунтовний, по-дорослому змістовний аналітичний журналістський матеріал. Звичайно, не залишалися осторонь цього педагог і мама. Одразу зауважу, що тему підліткового суїциду 14-річна авторка обрала і запропонувала сама. Якось немодно про це говорити? Запитувала старшокласниця у дорослих і отримала просту відповідь ― про це потрібно говорити…

Але якщо вже братися за серйозну справу, то слід її довести до кінця. Такі жорсткі вимоги професійної журналістики, бо читач завжди прагне і має право дізнатися правду, відкриту й неупереджену, аби мати змогу робити власні висновки.

Відверто кажучи, іноді ми, дорослі, переконували авторку у тому, що така серйозна тема варта державної і суспільної уваги у будь-який час. І нічого страшного у тому, що не встигла написати до літніх канікул. Бо ця сумна правда життя ніколи не втрачає свого сенсу і змісту, актуальності. Протягом усього навчального року. Та й взагалі, протягом життя…

І ось наприкінці 2019-го у найстарішій газеті Харківщини «Трибуна трудящих» вийшла стаття Дар’ї БАЦЬКО із гучною назвою «Не здам ЗНО…» Далі не буду цитувати, бо маю зберегти таємницю для читачів…

ХІБА ПРОБЛЕМА В ЗНО ?

Ця стаття 14-річної авторки Дар’ї БАЦЬКО — спроба застерегти однолітків від такого кроку як самогубство, заклик до дорослих знаходити час для спілкування із своїми дітьми, щоб не сталося непоправної біди… Бог та батьки подарували кожному з нас безцінний дар — життя, а дехто таким безглуздим вчинком як самогубство виявляє невдячність за цей дар. Життя — не комп’ютерна гра, де можна блукати різними рівнями і кожного разу у випадку надзвичайної ситуації, стративши одне життя, без проблем використати інше. Не можна переграти, переписати… Треба навчитися жити тут і зараз.

Незважаючи на свої чотирнадцять, авторка не боїться братися за дослідження цілком «дорослих» тем. Безперечно, з точки зору основ критичного мислення, ми, педагоги, маємо підтримувати такі соціально значимі ініціативи школярів, майбутніх студентів.

ПРО ЦЕ ПОТРІБНО ГОВОРИТИ!

Про цю проблему підліткового суїциду якось намагаються не говорити. І те, що молодий автор не побоялася за це взятися, вже заслуговує на увагу і підтримку. Навіть з житейської точки зору, поспілкуватися із респондентами, виявилося не легкою справою і через територіальну віддаленість поменшання Дар’ї Бацько на Харківщині від сучасних можливостей міста Харкова, мегаполісу обласного значення. І, нарешті, вдалося подолати цю перешкоду, а її співрозмовники зрозуміли, що проблема і її вирішення починається від нашої громадянської активності, від совісті і сумління, бо маємо про це сказати і правдиво надати інформацію читачам. Бо це, по суті, стосується кожного, і не варто відхрещуватися чи замовчувати проблему.

Про наявну суспільну байдужість розповіла мені як педагогу і журналісту мама авторки статті. На думку моєї співрозмовниці, суть у тому, що раніше за фактами підлітково суїциду була миттєва реакція ЗМІ та відповідних державних органів, одразу проводилися зустрічі і бесіди у колективах шкіл і не тільки. А сьогодні ніхто нікому не потрібен, була людина… і раптом її не стало, про це усі мовчать?

Однозначно можу запевнити читачів, що автор Дар’я Бацько, як громадянський журналіст (автор передмови до статті учасниці гуртка нещодавно успішно закінчив онлайн курс із громадянської журналістики та отримав сертифікат) неодмінно заслуговує на підтримку, бо мета її статті стосується захисту інтересів великої цільової аудиторії.

Важливо, що цю дуже не модну і можливо не вигідну комусь тему розвиває саме «із середини» представниця молоді підліткового віку. Автором показано різні точки зору та дотримано баланс думок, тобто практично втілено у життя сучасні вимоги журналістики. Ця журналістська стаття із фрагментами жвавого і пізнавального інтерв’ю 14-річної дослідниці актуальної і суспільно значимої проблеми створена на високому професійному рівні та заслуговує на увагу широкого загалу читачів.

Короткі цікаві та приголомшливі історії спонукають до активних і змістовних роздумів. Тримаючи увагу читача без паузи, автор не забуває про головне: життя триває, ЗНО ― не самоціль, отож варто більше спілкуватися дітям і дорослим, і просто пам’ятати, що кожен із нас є людиною, неповторною, творчою особистістю.

Про цю проблему варто говорити, аби суспільство і державні структури це явище не замовчували, а дійсно діяли для її вирішення. Почнімо із себе, підтримаємо естафету пошуку правди, мудрості, справедливості, права на життя, започатковану авторкою.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, засновник та ведучий авторського блогу «ПРАВО ЗНАТИ — ЧАС ДІЯТИ!», член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

на фото:

Дар’я Бацько із авторським примірником газети «Трибуна трудящих»

ГУРТКІВЦІ «ТОЧКИ ЗОРУ»

ПРЕДСТАВЛЕНІ

В «ЛЕВАДІ»

Протягом 2019-го ми докладно розповідали про цікавий літературний і культурно-мистецький проект: фестивалі та семінари «Молода Слобожанщина», які відбувалися у приміщенні Харківської обласної організації Національної спілки письменників України. І довгоочікуваним фіналом року стала презентація 15-го молодіжного літературно-художнього альманаху «Левада» у Центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр».

Розпочати естафету відкриттів випала честь нашому учаснику гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Ростиславу Туркову із власним гумористично-філософським віршем «Если б космос говорил…» А згодом виступила інша наша авторка гуртка Дар’я Бацько із яскравими публіцистичними роздумами про сучасну професію журналіста. Обидва автори отримали на пам’ять примірники «Левади», де за результатами конкурсного відбору текстів опубліковані їхні твори (номінація для молоді «Зелений пагін»).

Серед запрошених виступила Олександра Ковальова, поет, прозаїк, перекладач.

― Це масштабна і серйозна подія. Надзвичайно приємно бачити таке потужне покоління. Багато авторів вже мають свій доробок. Приємно, що духовний Харків розвивається, стає містом, де завжди знайдеш те, чому здивуєшся. Такі автори є у цій «Леваді», і це вселяє оптимізм, ― ділиться враженнями Олександра Ковальова.

Чимало літераторів представили публіці свої творчі напрацювання і вподобання. Наталія Грайворонська почитала «Виховний момент» та інші твори для дітей. Ольга Широка поділилася із присутніми своїми роздумами про людяність, та своїми мріями, щоби школа діяла на громадській основі.

Серед багатьох різних виступів пролунали слова подяки від Антоніни Тимченко, однієї з організаторів цього масштабного проекту, на адресу Наталії Васильєвої, яка, за словами своєї колеги, ретельно читає (професійно вичитує) усі рукописи молодих авторів, веде їх у цьому мистецькому середовищі як літературний консультант, навіть як літературний агент. А ще пані Наталія верстала альманах, зробила його дизайн та 2 логотипи НСПУ («Молода Слобожанщина»).

Багато слів подяки пролунало від інших запрошених гостей заходу на адресу членів редколегії альманаху, які зробили свій внесок у цю соціально значиму справу, що має високий рівень, порівняно із іншими письменницькими організаціями України.

Багато чого у нашому житті відбувається вперше. Окрім творчого позитиву, певного натхнення і відчуття публічного визнання, коли автор вперше бачить себе у альманасі, під час презентації відчувався свіжий подих модерну. (У номінації «Зелений пагін» в альманасі «Левада» представлені автори гуртків «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Холодногірського району, «Школи основ журналістики» ЦДЮТ № 1 Шевченківського району м. Харкова та окремі автори.)

Саме приміщення та його дизайн якось незвично сприймалося, порівняно із більш традиційним і класичним Будинком, де розташована Харківська обласна письменницька організація.

Хтось експериментував із мікрофоном, коли треба було відчути акустику. Дехто навпаки, володіючи голосом і диханням (як у музиці) виступав живим звуком без мікрофону. Інші відчували певне хвилювання або навпаки драйв від контакту із публікою? Втім, наші автори-гуртківці трималися на сцені досить вільно і розкуто. Відчувалося творче дихання нової доби. Багато авторів різного віку представили публіці в особистому виконанні й інтерпретації свої твори. Доволі модернового змісту та відповідного настрою. Напевно, у цьому теж був свій креативний задум організаторів? Бо сучасні літератори мають відчувати певну імпровізацію та експеримент. Втім, дивлячись на вирази обличчя виступаючих, можна зрозуміти і відчути, що новий стиль «ЄрміловЦентру» (приміщення неподалік каразинського університету) налаштовує багатьох до творчих пошуків. Напевно, фото на згадку від цієї значної події, теж додадуть гарних спогадів та творчого натхнення.

До слова, про існуючі джерела натхнення. Сучасне мистецтво ХХІ століття не рідко являє собою гармонійне співіснування музики і слова. Отож, для охочих зробити невеличкий творчий експеримент із власними та іншими текстами можу додатково порадити послухати життєдайну і дуже позитивну, класну музику кращих хітів французького композитора Поля Моріа (Paul Mauriat The Best https://www.youtube.com/watch?v=A9oBMyJddkM)

Насамкінець від себе особисто та від наших авторів-гуртківців хочу подякувати Антоніні Тимченко, Наталії Васильєвій, КУ «Харківський обласний центр молоді» та усім залученим до цього проекту за видання альманаху «Левада». (Докладніше читайте: https://kharkiv-nspu.org.ua/archives/6446#more-6446 Презентація альманаху “Левада”)

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України