ЛЮДИНА

БЕЗ НАЦІОНАЛЬНОГО КОРІННЯ ?

(Публіцистичні роздуми

про «Плянету Ді-Пі» Уласа Самука)

Розкішна повість про життя у таборах переселених осіб після другої світової війни. Дуже цікаві оповіді про стосунки між українцями, між письменниками, дрібненькі чвари й спроби «перетягти ковдру» на себе з боку окремих діячів. Дух і документ доби.

«...Залишили Герсфельд на Гессенщині погожого серпня дев'ятого, о годині півшостої передвечора. Того самого дня в Японії на місто Наґасакі скинуто другу атомову бомбу. Кінець Другої світової війни і початок нашої плянети таборів Ді-Пі»…

Це нагадує людину, позбавлену національного коріння. Людина втрачає національну свідомість. Людина без нації і держави. Без громадянства. На превеликий жаль, саме через відсутність громадянства Уласу Самчуку свого часу не присвоїли Нобелівської премії. Дуже сумний факт. Чи не так?

ЕЛІНА ДРОБКО,

гурток «Моя майбутня професія»

Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

НАРОД Є ТАМ,

ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ...

(про педагогічно-виховні «рецепти»

національно-патріотичного виховання)

Поштовхом до цих сучасних публіцистичних роздумів став загальноукраїнський конкурс серед школярів України про враження від творчості Уласа Самчука, започаткований вперше в нашій країні літмузеєм Уласа Самчука (м. Рівне), що є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості.

Отже, про що маємо сьогодні говорити із молоддю і батьками у контексті національно-патріотичного виховання?

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

Батькам та дітям дуже рекомендую почитати публіцистичний твір Уласа Самчука «Нарід чи чернь». А ще «Героїзм наших днів». Варто розглянути твір «Нарід чи чернь» з різних сторін, в тому числі з точки зору толерантності і терпимості, акцентувати увагу не тільки на проблемі, але й подумати про шляхи її вирішення.

“ Нарід чи чернь?” При першому погляді на дійсність це питання не дає нам спокою. У публіцистичному творі “Нарід чи черень?”, опублікованому у газеті «Українське слово» 1941 року, сам Улас Олексійович Самчук поставив акценти на людську гідність та національну свідомість. Водночас він запитує читачів про найболючіше для кожного українця питання, яке залишається актуальним і сьогодні. Що ж таке національна свідомість ? До речі, про тогочасну міську молодь часів 1941-го в Україні, У. О. Самчук зробив невтішні висновки: вони (ті молоді люди) скоріше схожі на юрбу і ніякої національної свідомості не мають. Якщо порівняти це твердження із сучасною молоддю, то, на превеликий жаль, проблема залишилася і в 2020-му, коли у лютому має виповнитися 115 років з дня народження Уласа Олексійовича Самчука.

Хоча, з іншого погляду, не все так погано. Сьогодні серед однолітків деяких моїх учнів є молоді люди, які по-своєму роблять якусь суспільно важливу справу. Такі є і у “Молодій Просвіті” на Харківщині, і в інших організаціях. Тут постає новітнє питання, що по суті є викликом сьогодення: країна має знати про своїх героїв. Саме з метою популяризації творчих досягнень наших учнів як авторів веду власний блог «ПРАВО ЗНАТИ ― ЧАС ДІЯТИ!»

Про засади формування національної свідомості

Як ми маємо змінити себе? За словами самого Уласа Самчука, маємо почувати себе людиною, почувати себе першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця.

Який можемо сьогодні зробити висновок? Хто ми: народ чи чернь? Думаю, для багатьох читачів дещо категоричні твердження Уласа Самчука про «чернь» можуть здаватися образливими? Але ж він у кінці свого публіцистичного твору ставить запитання, даючи вже самим читачам зробити свої остаточні висновки.

Напевно, багато чого залежатиме від нас самих, від внеску кожного у розвиток громадянського суспільства. Особисто від себе додам ось що. Національна свідомість має бути як лейтмотив у симфонічному музичному виконанні оркестру ― звучати в уяві та свідомості кожного з нас. Як молодий громадський кореспондент, що починає цю непросту справу, одна з моїх учениць Еліна Дробко відвідує різні заходи культурно-мистецького і національно-патріотичного змісту. А з листопада 2019-го вона бере активну участь у заняттях та різноплановій просвітницькій діяльності гуртків позашкільної освіти «Моя майбутня професія» і «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, звідки вперше дізналася про життя і творчість Уласа Самчука.

Особисто переконаний у тому, що сьогодні ми повинні на рівні держави і суспільства, на рівні освіти, на рівні сімейного виховання, і просто на рівні кожного з нас замислитися над тим, хто ми сьогодні: народ і нація, чи «біомаса», електорат, потрібний політикам лише раз на 5 років під час виборчих змагань?

Щоб носити горде ім’я Людини (з великої літери) з ментальністю європейця, яка є часткою по-європейськи налаштованого соціуму, треба приділяти час самовдосконаленню, самоосвіті. Тут пригадую тему героїзму наших днів в окремому однойменному творі У. Самчука, який також варто почитати.

І, до речі, цей загальноукраїнський конкурс для молодих авторів про враження від творчості У. Самчука, теж є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості. З власної педагогічної діяльності помічаю те, що народ (молодь та їхні батьки) цікавиться, і це вже є великим початком великої суспільно важливої справи.

Національна свідомість українців

в контексті європейськості

НАРОД Є ТАМ, ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ. Але цим треба займатися більш сучасно і дещо навіть креативно. Тоді й народ до нас більше підтягнеться, якщо говорити більш сучасною мовою...

І, замість післямови, мені особисто не дає спокою, у гарному розумінні цього висловлювання, та інформація, що Улас Самчук вдало поєднував питання людської гідності та національної свідомості у загальноєвропейському контексті. (почитайте «Куди тече ріка в житті і творах УЛАСА САМЧУКА?» http://leonidgapeev.blogspot.com/ 09.01.2020) Якщо ви полюбляєте класичну музику і художнє слово, можу порадити знайти кілька хвилин та послухати симфонічну поему «Влтава» чеського композитора Бедржиха Сметани із циклу «Моя батьківщина» у класному професійному виконанні молодих артистів. До речі, в Інтернеті можна подивитися виступ великого симфонічного оркестру одного з навчальних закладів Чехії за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=l6kqu2mk-Kw і за ці 14 хвилин подумати про сенс і зміст твору «Куди тече ріка» Уласа Самчука — уривку з роману «Волинь»). Це теж чудовий приклад того, як наші сусіди-чехи, виховують у своїх громадян за допомогою культури і музичного мистецтва національну свідомість.

Своєрідний «годинник життя», де поставлено запитання про зустріч крізь століття двох видатних постатей чеської та української культур Б. Сметани і У. Самчука створила у своєму арт-малюнку «Куди тече ріка в житті і творчості Уласа Самчука?» учасниця гуртка, 8-річна авторка Софія Гапєєва. Здається, на запитання, куди тече ріка Влтава в житті і творчості Уласа Самчука, юна авторка знайшла свою сучасну відповідь: в Український Вільний Університет, який на той час знаходився у Празі. Національна свідомість У.Самчука знайшла своє європейське втілення. І це теж є важливим аспектом сучасного національно-патріотичного виховання, в сучасних умовах життя і прагненнях українців до європейськості.

Отож, своєрідним інноваційним і досить сучасним «рецептом» виховання національної свідомості у сучасних дітей та підлітків (з власного педагогічного досвіду) можу порекомендувати поєднання музики і слова. Бо ці діти займаються різними видами творчості та мистецтва, тому гармонійне поєднання цілком вдало дає свої позитивні результати. Коли вони хоча би пару разів послухають симфонічну поему «Влтава» Б. Сметани, нашій молоді варто нагадати той факт, що Улас Самчук кілька років прожив у Празі, навчався в Українському Вільному Університеті. Ось тоді наша молодь замислиться і про європейські акценти формування національної свідомості в житті і творчості У. Самчука. Це особливо актуальним є сьогодні, коли Україна офіційно проголосила курс на євроінтеграцію на просто на рівні ідеології, але й на рівні діючого законодавства.

Для педагогіки і виховання важливо акцентувати увагу молоді й на тому, що Бедржих Сметана є ідейно близьким українському письменнику, публіцисту, журналісту і громадському діячеві Уласу Самчуку. Адже велична ріка Влтава у такому мелодійному звучанні є символом культурного розвитку Чехії, що стала доволі «розкрученою» ідеєю свободи у Європі, сьогодні відкриває нам один із секретів біографії Уласа Олексійовича Самчука, який 12 років життя провів у Празі, там він навчався в Українському Вільному Університеті. (докладніше: УЛАС САМЧУК — МЕЛОДІЙНА «ТЕМА СМЕТАНИ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ? http://leonidgapeev.blogspot.com/ 04.01.2020)

Про різні міста:

«Колеса мусять крутитись»…

Цикл публіцистичних заміток Уласа САМЧУКА (1941 — 1943) із символічною назвою «Колеса мусять крутитись» розпочинається із спогадів про місто Рівне. З цього славетного міста світу ідуть дороги, в усі країни світу. Цілком актуальні спостереження, враховуючи багаторічний закордонний шлях життя Уласа Олексійовича, і перукарі тут розмовляють кількома іноземними мовами? А далі ми подумки вирушаємо до рідного для нас міста Харкова, колись першої столиці України, враховуючи радянський період історії. Тут теж побував Улас САМЧУК. Про великі контрасти тогочасного великого міста Харкова (1942 рік), коли навколо була війна із фашистською навалою, а в магазинах і крамницях за гроші можна було дістати усе, коли навіть у Європі, за словами автора, усе діставалося за картками, не могло не здивувати як українців, так і європейців. Водночас У. Самчук побачив велику європейську площу, названу ним ознаками європейського життя, а нині ця сучасна площа Свободи є однією з великих в Європі 3-го тисячоліття. Побачив Улас Олексійович і будівлі Держпрому, що досі (добре, що певною мірою вже відреставровані) сьогодні теж нагадують про свою історію. Відвідав У. Самчук і виставу «Весела вдова» у драмтеатрі ім. Шевченка. І завершив У. Самчук свої спостереження («Дещо з Харкова», «Весела вдова» в ексклюзивній книзі «Документ доби», м. Рівне, 2008 р.) висновком про те, що незважаючи на війну та більшовизм-заразу люди на сході, тобто у Харкові, оживають. Сьогодні хотілося би теж такого відродження. Економічного та соціального відродження також. Бо нинішня дорожнеча життя у Харкові 2020-го, також згадана Самчуком у 1942-му, чомусь навіюють нові роздуми. Народ, електорат, хто ми є сьогодні?

Втім, на завершення дещо про національно-культурне відродження. Тепер про позитивні приклади та актуальні факти сьогодення.

Про літмузей УЛАСА САМЧУКА

Особисто не дуже приділяю значення науці нумерології. Але цього разу звернув увагу на дуже яскраві «віддзеркалення» дат. Як нещодавно почитав у фейсбуці (https://www.facebook.com/events/575628339940889/?active_tab=about) 20 лютого 2020 року виповнюється 115 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука ― видатного українського письменника, журналіста і публіциста, редактора, автора книг «Волинь», «Марія», «Кулак», «Чого не гоїть огонь», «Гори говорять», «Ост» та ін. Думаю, не лише інтелігенція Рівненщини, але й усієї України пишається тим, що дороги Гомера ХХ ст. тісно пов’язані з цим краєм та безпосередньо з містом Рівне. А далі із радістю наведу дуже цікавий факт у контексті виховання національної свідомості. 12 років у Рівному діє Літературний музей Уласа Самчука. Його експозиція наповнена унікальними експонатами та особистими речами письменника, які розповідають відвідувачам про цікаві факти з життя та творчості цього видатного українця.

Рівненський обласний краєзнавчий музей, Літературний музей Уласа Самчука та Оксана Соколик як розпорядниця спадщини Уласа Самчука, оголосили про конкурс на кращий учнівський твір на тему «Мій день в Літературному музеї Уласа Самчука» для школярів України. І хоча наші автори-учасники позашкільної освіти з гуртків «Точка зору», «Моя майбутня професія» з Харкова з цілком об’єктивних поки що не можуть відвідати цей літмузей, вони з великим зацікавленням ознайомлюються з творчістю Уласа Самчука. А ще роблять сучасні інтерпретації на теми його творів у різних жанрах, стилях та номінаціях. Отож, питання національної свідомості має не лише проблемні аспекти, але й цікавий досвід для практичного втілення у життя.

ЛЕОНІД ГАПЄЄВ,

засновник та автор публікацій блогу “ ПРАВО ЗНАТИ — ЧАС ДІЯТИ !”,

член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

Куди тече ріка

в житті і творах УЛАСА САМЧУКА?

Якщо ви полюбляєте класичну музику і художнє слово, можу порадити знайти кілька хвилин та послухати симфонічну поему «Влтава» чеського композитора Бедржиха Сметани із циклу «Моя батьківщина» у класному професійному виконанні молодих артистів. До речі, в Інтернеті можна подивитися виступ великого симфонічного оркестру одного з навчальних закладів Чехії за наступним посиланням https://www.youtube.com/watch?v=l6kqu2mk-Kw і за ці 14 хвилин подумати про сенс і зміст твору «Куди тече ріка» Уласа Самчука — уривку з роману «Волинь»).

Бедржих Сметана є ідейно близьким українському письменнику, публіцисту, журналісту і громадському діячеві Уласу Самчуку. Адже велична ріка Влтава у такому мелодійному звучанні є символом культурного розвитку Чехії, що стала доволі «розкрученою» ідеєю свободи у Європі, сьогодні відкриває нам один із секретів біографії Уласа Олексійовича Самчука, який 12 років життя провів у Празі, там він навчався в Українському Вільному Університеті. (докладніше: УЛАС САМЧУК — МЕЛОДІЙНА «ТЕМА СМЕТАНИ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ? http://leonidgapeev.blogspot.com/ 04.01.2020)

Своєрідний «годинник життя», де поставлено запитання про зустріч крізь століття двох видатних постатей чеської та української культур, створила у своєму арт-малюнку «Куди тече ріка в житті і творчості Уласа Самчука?» 8-річна авторка Софія Гапєєва.

Здається, на запитання, куди тече ріка Влтава в житті і творчості Уласа Самчука, юна авторка знайшла свою відповідь: в Український Вільний Університет, який на той час знаходився у Празі.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України

на фото:

арт-малюнок «Куди тече ріка в житті і творчості Уласа Самчука?», авторка 8-річна Софія Гапєєва

ПЕРША ГРАМОТА

ВІД МОЛОДІЖНОГО 

ТЕЛЕБАЧЕННЯ «ФЕСТ-ТV»

Вільне мислення і пізнавальне читання, перші проби пера у громадянській журналістиці. А ще ознайомлення з організаційно-практичними і соціально-правовими засадами сучасних професій… Про це і не тільки встигла замислитися і дізнатися цікаве 8-класниця 126-ї Харківської школи Еліна ДРОБКО на заняттях гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради.

Нещодавно наприкінці 2019-го у Харкові проводився міський конкурс серед юних журналістів різних шкіл «Проба пера». Охочі автори-аматори знімали різні відео сюжети. Журі оцінювало не лише різні історії, якість відео, а ще й ознайомлювалися із мотиваційними листами авторів на тему «Чому я хочу стати журналістом?» Так організатори цього заходу — молодіжне громадське телебачення «ФЕСТ-ТV» проаналізували і мотивацію юних авторів до журналістської професії. Оскільки наші гуртки з осені 2019-го співпрацюють із «ФЕСТ-ТV», то для нас, педагогів, дуже важливим є саме такий аналітичний підхід експертів та журі до дитячої журналістики як підгрунтя майбутньої професії.

— Журналістика ― це не лише професія, але й особливий стиль життя. Про це ми дізналися під час екскурсії до найстарішої газети Харківщини «Трибуна трудящих» у дні шкільних канікул… Для початку хочу стати громадським журналістом. В якості громадського кореспондента я вже побувала на різних заходах у Харкові і написала про це свої перші сюжети: замітки і репортажі. Вони опубліковані на блозі «ПРАВО ЗНАТИ ― ЧАС ДІЯТИ!» та на шпальтах обласної газети  «Трибуна трудящих» — ось уривки із мотиваційного листа, доволі серйозні роздуми про журналістську професію Еліни ДРОБКО.

Дійсно, журналістика ― це не просто професія, але й особливий стиль життя. Це непомітна для широкого загалу клопітка праця. І тому шлях до успіху у цій галузі знань здолає той, хто докладає певних зусиль. До речі, Еліна почала цим займатися зовсім нещодавно. І буквально з середини листопада вже має свої творчі й професійні здобутки: підготовлені нею та опубліковані в остаточній редакції авторські твори. Чесно скажу сучасною професійною мовою: цікавий контент. Варто почитати!

Отож, привітаємо Еліну ДРОБКО із першою грамотою молодіжного телебачення «ФЕСТ-ТV» за кращий мотиваційний лист на тему «Чому я хочу стати журналістом»! Приємно й те, що Л. Гапєєву, педагогу нашої 13-річної авторки вручено подяку, оформлену в діловому та водночас яскравому українському стилі.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртків «Точка зору» і «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради гуртка, член Національної спілки журналістів України

БУДИНОК ЩАСТЯ:

Надія є завжди!

Гарно жити на Батьківщині, коли тебе оточують природа, друзі, рідні, знайомі. Але приходить час, коли треба кудись від’їжджати. Сум настає в одну мить. І тут на допомогу приходить будинок щастя: всі наші спогади, думки, події, які звеселяють життя. Така хатинка є у кожної живої душі на планеті. Ця «формула щастя» супроводжує нас у житті. Не треба впадати у відчай, коли здається, що надії вже немає. Адже вона є завжди! — у цьому переконує ЕЛІНА ДРОБКО, авторка арт-малюнку «Будинок щастя», який також містить її цікаві та актуальні публіцистичні роздуми-інтерпретації на тему твору «Планета Ді-Пі» Уласа Самчука.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртків «Точка зору» та «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради,

член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

на фото: 
арт-малюнок «Будинок щастя» 
із цікавими та актуальними роздумами-інтерпретаціями 
на тему твору «Планета Ді-Пі» Уласа Самчука, 
авторка Еліна Дробко

ДЕБЮТ ЮНИХ АВТОРІВ ―

ЦІКАВІ ЗДОБУТКИ

«МОЛОДОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ»

Протягом 2019-го ми докладно розповідали про цікавий літературний і культурно-мистецький проект: фестивалі та семінар «Молода Слобожанщина», які відбувалися у приміщенні Харківської обласної організації Національної спілки письменників України. І довгоочікуваним фіналом року стала презентація 15-го молодіжного літературно-художнього альманаху «Левада» у Центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр». Організатори заходу — Антоніна Тимченко, Наталія Васильєва, Марія Варлигіна.

Розпочати естафету відкриттів випала честь нашому учаснику гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Ростиславу Туркову із власним гумористично-філософським віршем «Если б космос говорил…» А згодом виступила інша наша авторка гуртка Дар’я Бацько із яскравими публіцистичними роздумами про сучасну професію журналіста. Обидва автори отримали на пам’ять примірники «Левади», де за результатами конкурсного відбору текстів опубліковані їхні твори (номінація для молоді «Зелений пагін»).

Серед запрошених виступила Олександра Ковальова, поет, прозаїк, перекладач.

― Це масштабна і серйозна подія. Надзвичайно приємно бачити таке потужне покоління. Багато авторів вже мають свій доробок. Приємно, що духовний Харків розвивається, стає містом, де завжди знайдеш те, чому здивуєшся. Такі автори є у цій «Леваді», і це вселяє оптимізм, ― ділиться враженнями Олександра Ковальова, яка раніше виступила в якості консультанта секції прози семінару «Молода Слобожанщина».

Чимало літераторів представили публіці свої творчі напрацювання. Наталія Грайворонська почитала «Виховний момент» та інші твори для дітей. Ольга Широка поділилася із присутніми своїми роздумами про людяність, та своїми мріями, щоби школа діяла на громадській основі.

Серед багатьох різних виступів пролунали слова подяки на адресу Наталії Васильєвої, яка працює з авторами, що звертаються до неї, як літературного редактора і критика. А ще пані Наталія верстала альманах, зробила його дизайн та два логотипи: Харківської організації НСПУ та «Молодої Слобожанщини».

Багато слів подяки пролунало від інших запрошених гостей заходу на адресу членів редколегії альманаху, які зробили свій внесок у цю соціально значиму справу, що має високий рівень, порівняно із іншими письменницькими організаціями України.

Багато чого у нашому житті відбувається вперше. Окрім творчого позитиву, певного натхнення і відчуття публічного визнання, коли автор вперше бачить себе у альманасі, під час презентації відчувався свіжий подих модерну. (У номінації «Зелений пагін» в альманасі «Левада» представлені автори гуртків «Точка зору» ЦДЮТ № 5 Холодногірського району, «Школи основ журналістики» ЦДЮТ № 1 Шевченківського району м. Харкова та окремі автори. Це Олексій Астраханцев, Ольга Безсонова, Дар’я Бацько, Тетяна Дзюба, Дар’я Касьяненко, Анна-Марія Марченко, Олексій Попов, Поліна Спичак, Ростислав Турков.)

Саме приміщення та його дизайн якось незвично сприймалося, порівняно із більш традиційним і класичним Будинком, де розташована Харківська обласна письменницька організація.

Хтось експериментував із мікрофоном, коли треба було відчути акустику. Дехто навпаки, володіючи голосом і диханням (як у музиці) виступав живим звуком без мікрофону. Інші відчували певне хвилювання або навпаки драйв від контакту із публікою? Втім, наші автори-гуртківці трималися на сцені досить вільно і розкуто. Відчувалося творче дихання нової доби. Багато авторів різного віку представили публіці в особистому виконанні й інтерпретації свої твори. Доволі модернового змісту та відповідного настрою. Напевно, у цьому теж був свій креативний задум організаторів? Бо сучасні літератори мають відчувати певну імпровізацію та експеримент. Втім, дивлячись на вирази обличчя виступаючих, можна зрозуміти і відчути, що новий стиль «ЄрміловЦентру» (приміщення знаходиться в ХНУ ім. В.Н. Каразіна) налаштовує багатьох до творчих пошуків. Напевно, фото на згадку від цієї значної події, теж додадуть гарних спогадів та творчого натхнення.

Насамкінець від себе особисто та від наших авторів-гуртківців хочу подякувати усім Антоніні Тимченко, Наталії Васильєвій, КУ «Харківський обласний центр молоді» та усім залученим до цього проекту за видання альманаху «Левада». (Докладніше читайте: https://kharkiv-nspu.org.ua/archives/6446#more-6446 Презентація альманаху “Левада”)

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України